доктором юридичних наук, професором, професором кафедри кримінального та кримінального процесуального права Національного університету «Києво-Могилянська академія», заступником голови Робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи (ліквідованої Президентом України в березні 2026 року)
— Пане Миколо, дякую вам, що знайшли час на інтерв’ю для нашої газети.
До редакції нашої газети сьогодні надходить чимало звернень із проханням допомогти людям зрозуміти, що насправді відбувається, які причини нинішньої ситуації та чи зберігається ще шанс на те, що новий Кримінальний кодекс України (далі — КК України) буде внесений та ухвалений. Саме тому для мене було б надзвичайно важливо знову почути вашу професійну, чесну та принципову позицію як одного з найавторитетніших фахівців, безпосередньо причетних до розроблення нового КК України.
Отже, перше запитання. Після останніх подій довкола Комісії з питань правової реформи в суспільстві виникло відчуття, що роботу над новим КК України фактично зупинено. Чи справді можна так говорити?
— Ні, група науковців, які входили до складу Робочої групи з розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, продовжують роботу. Двадцять третього квітня ми провели важливу зустріч із представниками громадських організацій. Інформація про це була опублікована у «Фейсбуці» на сторінці мого колеги (https://www.facebook.com/yu.a.ponomarenko/posts/pfbid02E2HxgTFZqhChSKczsN3Zz7YyFSVVzWTcipoNNmWJGtcak8HrvsiiYk4cSPFWi5Wql).
А наступного дня взяли участь у JustTalk-дискусії «Покарання, його призначення та звільнення: нова логіка проєкту КК». Інформація також є у «Фейсбуці» на сторінці Факультету правничих наук НаУКМА (https://www.facebook.com/law.ukma/posts/pfbid02SUHGQHodHnj2jYVN5xcjSwAUE2noM954KyZSARmCnX6MGBQoVUQYjHDvvN1oBdH6l).
І далі спільно працюють професори Юрій Баулін, Наталія Гуторова, В’ячеслав Навроцький, Юрій Пономаренко, Микола Хавронюк і доцент Олексій Горох.
Найближчим часом ми запланували провести чергову онлайн-зустріч, зокрема і для того, щоби визначитися в питаннях адвокації проєкту КК. Як і раніше, ми й далі збираємо пропозиції та зауваження до проєкту кодексу й час від часу будемо збиратися, щоби вирішити, які з них дійсно є обґрунтованими та які треба врахувати.
— Як ви особисто оцінюєте нинішню ситуацію навколо нового КК України? Це тимчасове гальмування чи реальна загроза згортання всієї реформи?
— Проблема цієї реформи в тому, що вона, по суті, ініційована «знизу» — українськими науковцями.
На міжнародній науково-практичній конференції «Кримінально-правове регулювання та забезпечення його ефективності», яка відбулася 18–19 жовтня 2018 року в Харкові, було наголошено на необхідності створення теоретичної моделі нової редакції КК України. Після створення Робочої групи ми написали Концепцію реформування кримінального законодавства України. Протягом вересня — жовтня 2019 року проходило обговорення проєкту концепції. Після обговорення концепція була затверджена 19 вересня 2019 року на Львівському форумі кримінальної юстиції, а в жовтні того ж року представлена народним депутатам — членам Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, а також широкому загалу на міжнародній науково-практичній конференції «Концептуальні засади нової редакції Кримінального кодексу України».
Але ця реформа, хоча науковці з великим ентузіазмом взялися за її реалізацію, ніколи не мала надійного політичного підтримання. Хоча й Комісія з питань правової реформи, і в ній Робоча група з розвитку кримінального права були створені та їхній персональний склад затверджено у 2019 році указом Президента України, ні сам Президент України й ніхто інший у політикумі прямо не ставив перед нами завдання підготувати проєкт нового КК, йшлося лише про готування пропозицій щодо можливих змін до чинного КК, без визначення яких саме.
На відміну від цього, наприклад, у проєкту нового Цивільного кодексу України із самого початку було реальне політичне підтримання — в особі 158 народних депутатів України на чолі з головою Верховної Ради та його першим заступником, які ініціювали його ухвалення.
— Чи стало для вас несподіванкою те, що проєкт нового КК, над яким працювали стільки років, досі не був внесений до Верховної Ради?
— Ніщо не вказувало та досі не вказує на те, що його швидко буде внесено на розгляд парламенту. Але я не розчарований, оскільки не очаровувався. Водночас маю надію, що все зміниться — у свій час. Адже ухвалення нового КК — один із ключових етапів правової реформи, без якого неможливо забезпечити ефективне правосуддя, дотримання прав людини та виконання міжнародних зобов’язань держави.
Цю ситуацію можна порівняти з 2001 роком, коли 5 квітня Верховна Рада ухвалила чинний сьогодні КК. Тоді відповідальність за його просування в парламенті взяв на себе особисто голова Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Ю. А. Кармазін. Крім того, У 2001 році завершувала свою каденцію Верховна Рада України III скликання (1998–2002 роки) і депутатам хотілося показати реальні та позитивні результати своєї роботи. Серед таких був і новий (на той час) КК, який багатьом здавався вельми прогресивним: він не передбачав смертну кару, скасовував конфіскацію майна в багатьох випадках, декриміналізував чимало різних діянь тощо.
— На вашу думку, чому новий КК України, попри багаторічну працю та високий рівень підготовки, досі не став предметом реального парламентського розгляду?
— Проєкт нового КК у 2026 році не зацікавив ані народних депутатів України, ані інших політиків, напевно, тому, що переважна більшість із них не дуже розуміється в доволі складних питаннях кримінального права. Крім того, чинний КК є, так би мовити, мутним: його часто можна читати по-різному, як потрібно в тій чи іншій ситуації, а саме такий кодекс сьогодні багатьом і потрібен — або щоби не потрапити під його дію самому, або щоби підвести під нього свого політичного чи бізнесового противника. Тут важливо згадати, що станом на початок 2026 року, 41 чинний народний депутат Верховної Ради IX скликання дістав підозру в корупційних злочинах від САП та НАБУ. Майже кожен десятий. І вони правильно розуміють, що в частині відповідальності за корупційні правопорушення новий кодекс м’якшим не стане. Навпаки, на посиленні відповідальності за них постійно наполягає Євросоюз.
— Хто сьогодні несе основну відповідальність за те, що ця реформа опинилася в підвішеному стані: Президент, Офіс Президента, Кабінет міністрів, Верховна Рада чи загалом уся державна система?
— Скажімо прямо: насправді ні Президент України, ні жодна з політичних партій, які мають своє представництво в сьогоднішньому складі парламенту, у своїх передвиборчих програмах у 2019 році не обіцяли здійснити реформу кримінального законодавства. Тому ми сьогодні не можемо обвинувачувати когось конкретного. Але якби влада була відповідальною, то вона б розуміла, що така реформа давно назріла. Для неї є належні політичні, економічні, соціальні, міжнародні та власно кримінологічні передумови, про що вже написано та сказано мільйони слів.
— Чи можна сказати, що проблема полягає не лише в бюрократії, а й у браку політичної волі до глибокої реформи кримінального законодавства?
— Бюрократична складова є серйозною перепоною в законодавчому процесі, її не варто недооцінювати. Якщо розглядається будь-який великий за обсягом законопроєкт, хтось у парламенті має його «вести», опікуватися цим процесом, заглибитися в нього, не шкодуючи службового та вільного часу. Таких охочих, напевно, не знайшлося.
Але якби була політична воля (наприклад, її міг би проявити Президент України), то бюрократичний процес можна було б швидко налагодити. Я — як позаштатний консультант Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності — особисто безплатно готовий працювати над документами щодо проєкту нового КК усі ті роки, поки цей проєкт буде перебувати на розгляді в парламенті.
— На вашу думку, чого найбільше боїться влада в новому КК: системності, передбачуваності, гуманізації чи руйнування старої каральної моделі?
— Я вже раніше відповів на це запитання, коли згадував про «мутну воду» чинного КК. Але не думаю, що політична влада «боїться» нового КК. Кодекс — це лише сотня сторінок тексту. Боятися ж (і не владі, а лише її окремим представникам, що зав’язли в корупції та інших зловживаннях) треба незалежних органів правопорядку та судів, а насамперед — гніву народного.
— Наскільки небезпечним для України є подальше збереження чинного КК, який багато хто вже називає застарілим, перевантаженим і внутрішньо суперечливим?
— Дуже небезпечним. Чинний КК пережив себе, пережив той час, що йому був відміряний історією. Він був ухвалений у період становлення новітньої політичної системи, розвитку «дикого капіталізму» й олігархічної економіки, значних соціальних проблем, молодої конституції і ще нерозвинутого законодавства, коли про верховенство права в Україні знали лише одиниці. Сьогодні — зовсім інші часи. Люди, проживши в демократичній країні вже 35 років, вимагають більшої поваги до їхніх прав і свобод та їх конкретних гарантій.
Чинний КК містить серйозні вади, які не дають йому надалі ефективно виконувати своє завдання — убезпечувати людину, суспільство, державу та міжнародний правопорядок від кримінальних правопорушень. Хочу, щоби всі це розуміли, а тому наведу невичерпний перелік зазначених вад.
1. Чинний КК побудовано на концепції «мета виправдовує засоби», і багато його положень ігнорують необхідність поваги до людської гідності.
Він передбачає кримінальне покарання за правопорушення, які за своїм змістом не є кримінальними [наприклад, йдеться про «появу на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння» (ст. 389-2 КК) або «злісну непокору вимогам адміністрації» (ст. 391 КК)], або кримінальну відповідальність свавільно встановлено за не заборонені законом діяння (наприклад, за зберігання зброї, опір незаконним діям представника влади або поведінку, що «суперечить інтересам служби»).
Сьогоднішня Україна кров’ю виборює свою незалежність і прагне стати справді демократичною, правовою державою, у якій усі люди будуть вільними та рівними у своїй гідності та правах. Конституційно закріпленим деклараціям давно настав час надати справжнє життя.
Новий КК має поважати людську гідність і передбачати кримінальну відповідальність виключно за суспільно небезпечні дії та бездіяльність, прямо заборонені конституцією та законами України. Він не може обмежувати права і свободи людини та громадянина, гарантовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, а має гарантувати та захищати їх.
2. Чинний КК суперечить ідеї, згідно з якою кримінальний закон є крайнім засобом протидії негативним суспільним явищам.
Кримінальне законодавство залишається основним засобом боротьби з негативними суспільними явищами будь-якого характеру. Свідченням цього є, зокрема, той факт, що особливу частину КК (до тих 339 статей, які були в ній на день ухвалення кодексу 23 роки тому) доповнено ще 110 новими статтями. Відтак, замість розроблення дієвих політичних, соціально-економічних та інших належних засобів вирішення суспільних проблем влада й далі «молиться» на кару, яка ніби здатна вирішити будь-яку із цих проблем.
Влада має, керуючись повагою до прав людини та принципом економії кари, нарешті навчитися впливати на негативні суспільні явища за допомогою позитивних стимулів, заходів переконання, освіти та виховання, а також більш м’яких засобів примусового характеру (дисциплінарна, адміністративна відповідальність, цивільна конфіскація необґрунтованих активів тощо).
Під час криміналізації діянь необхідно послідовно визначати таке: на захист якого саме публічного інтересу це спрямовано; чи є мета криміналізації легітимною в демократичному суспільстві; чи має держава відповідні позитивні зобов’язання; на реалізацію яких саме прав і свобод людини така криміналізація вплине; які публічні інтереси можуть бути обмеженими внаслідок криміналізації.
3. Чинний КК є непередбачуваним законом.
За час його дії до нього внесено приблизно 1500 змін, при цьому майже до трьохсот статей — багаторазово (до п’ятнадцяти разів). Десятки разів закони про внесення змін до КК набували чинності прямо в день їх опублікування, тобто ще за пів доби до офіційного оприлюднення, а в більшій частині випадків — наступного дня після опублікування, коли люди навіть не підозрювали про наявність кримінальної відповідальності за те чи інше діяння.
Доказами загалом юридичної невизначеності чинного КК є брак уніфікованої термінології (глосарія) і неузгодженість вживаних у ньому термінів із тими, що вживаються в інших законах, а також надзвичайно широке застосування оцінювальних понять («грубе порушення», «істотна шкода», «значна шкода», «велика шкода», «інші тяжкі наслідки», «нещасні випадки з людьми», «особлива зухвалість», «інтереси служби», «знущання», «вплив» і «втручання», сотні інших).
Результатом цього є те, що за абсолютно однакових ситуацій до одних людей кодекс застосовується, до інших — ні або навпаки. Назва цьому «вибіркове застосування кримінального закону», якому сприяють корупційні чинники або службова недбалість представників органів правопорядку, прокурорів та суддів. Це, своєю чергою, викликає недовіру людей як до правоохоронної і судової систем, так і до влади взагалі, що підтверджується результатами національних опитувань.
КК, який передбачає найбільш суворі правообмеження для людини, має містити ясні та чіткі формулювання, бути захищеним від швидких і необдуманих змін, бути стабільним та передбачуваним. Загалом кримінально-правова політика має бути плановою, зрозумілою, виваженою.
4. Чинний КК втратив системність.
Це сталося через істотний відрив практики законотворення від наукової правничої діяльності. Наприклад, у КК одночасно є десять статей про умисне вбивство, кілька десятків статей про умисні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, погрозу вбивством, викрадення та знищення чужого майна тощо. Для однакових за характером діянь передбачено різні ознаки кваліфікації або такі ознаки не передбачено взагалі. Загалом законодавча техніка чинного КК не витримує критики.
Ці негативні факти значною мірою стали можливими через брак механізмів захисту КК від свавільних рішень представників законодавчого корпусу, які, вирішуючи політичні питання (як-от «Закон Савченко») або питання економічної конкуренції (декриміналізація, а потім знову криміналізація товарної контрабанди, перевищення влади тощо), ігнорують необхідність побудови КК на міцному науковому ґрунті та з попереднім публічним обговоренням будь-яких змін до нього. Де гарантія, що колись законодавець не перейменує певні злочини в адміністративні проступки чи навпаки або продовжить необґрунтовано криміналізувати чи декриміналізувати певні діяння?
Новий КК має бути системним, лаконічним і точним в описі складів кримінальних правопорушень. А для цього він та будь-які зміни до нього мають ґрунтуватися на результатах наукових досліджень правників, економістів, соціологів тощо та бути підданими належній експертизі.
Новий КК має не лише містити перелік принципів, на яких ґрунтуються всі інші його положення, а й передбачати обов’язок державних інституцій перманентно дотримуватися цих принципів — і під час внесення змін до КК, і під час застосування його положень.
У цьому зв’язку треба привітати проголошення обов’язковості проведення кримінологічної експертизи проєктів законів про внесення змін до кримінального, кримінального процесуального та суміжного законодавства України (п. 2.8 Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023–2027 роки, схваленого Указом Президента України від 11 травня 2023 року № 273/2023), а також запровадження моніторингу наукових результатів у захищених дисертаціях на здобуття ступеня або наукового ступеня у сфері права (постанова Кабінету міністрів України від 13 лютого 2024 року № 152).
5. Чинний КК створює колізії з положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) та інших законів.
Кілька десятків статей особливої частини КК текстуально дублюються в статтях КУпАП, і точно невідомо, який із цих кодексів необхідно обирати для застосування в тій чи іншій ситуації. Крім того, відповідальність за одне й те саме діяння одночасно може бути передбачена і КК, і КУпАП, і третім законом, як-от відповідальність за невиплату заробітної плати (ст. 175 КК, ст. 41 КУпАП і ст. 265 Кодексу законів про працю України).
Така ситуація в кожному випадку вчинення правопорушення надзвичайно ускладнює правове оцінювання (кваліфікацію). Наслідками цього є затягування досудового розслідування та судового розгляду справ, їхній тривалий перегляд у судах апеляційної та касаційної інстанцій, брак єдності судової практики та ситуації безвідповідальності.
Якщо Конституція України прямо розрізняє адміністративні правопорушення та злочини, адміністративну та кримінальну відповідальність (п. 22 ч. 1 ст. 92) і передбачає, що «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61), то й новий КК має бути ухвалений одночасно з новим Кодексом про адміністративні проступки та узгоджений із ним. Водночас із КК треба вилучити всі положення щодо діянь, які іншими законами визнаються адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями.
6. Чинний КК недостатньо враховує міжнародні зобов’язання України, нові реалії в стані, динаміці та структурі злочинності — національної і транскордонної, а також пріоритети європейської кримінально-правової політики.
Окремі його положення до цього часу відверто суперечать вимогам ратифікованих Україною міжнародних договорів (як-от Конвенції ООН проти корупції або Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності і трьох протоколів до неї). Україна досі не ратифікувала конвенції Ради Європи (про компенсацію жертвам насильницьких злочинів, щодо торгівлі людськими органами, про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями та довкіллям тощо) попри підписання їх. Не проводиться аудит відповідності КК положенням договорів у межах ООН, Ради Європи, МВФ та інших міжнародних організацій. За умовчанням вважається, що всі положення КК відповідають цим договорам, хоча насправді це не так.
Положення КК країни — кандидата в члени ЄС усе ще не адаптовано до директив, інших актів ЄС, що стосуються кримінального права, та відповідних рішень Суду Справедливості (European Court of Justice).
Нарешті, положення чинного КК у частині визначення складів кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, проти довкілля, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, у сфері забезпечення призову та мобілізації, військових та інших кримінальних правопорушень недостатньо враховують кризу глобальної системи міжнародної безпеки та потреби воєнного часу. Я про це писав ще у 2022 році в роботі «Помилки у законах воєнного часу щодо змін Кримінального кодексу України» (https://cutt.ly/V8HXgdT).
На відміну від чинного КК усі положення проєкту нового КК уже приведено у відповідність до ратифікованих Україною міжнародних договорів, рішень ЄСПЛ щодо України, а також acquis communautaire. Також у проєкті нового КК враховано всі помилки законотворення воєнного часу.
Водночас необхідно запозичувати позитивний досвід інших європейських країн щодо кримінально-правового регулювання, насамперед щодо точної, правильної імплементації положень актів ЄС та міжнародних договорів у межах ООН, Ради Європи тощо.
7. Санкції чинного КК є довільними, нічим не обґрунтованими.
КК вдає, ніби є індивідуальний підхід мало не до кожного правопорушника, але насправді йдеться просто про хаос. Мало не половина кримінальних правопорушень претендує на свою санкцію. Загалом унікальних санкцій понад 500, а інші санкції також не є типовими. Але ж право є цивілізованим засобом розв’язання конфліктів, право має протистояти безладу та хаосу та бути антиподом державного свавілля, визначальною ознакою права є справедливість, а слово «закон» у свідомості людей завжди асоціюється з ладом.
Чинний КК надає перевагу непропорційній кримінальній відповідальності — однаковій за різні за тяжкістю діяння та різній за однакові — «щоб боялися». Санкції є неспівмірними із тяжкістю спричиненої шкоди. Є сотні очевидних прикладів цього. Наприклад, згідно із ч. 2 ст. 249 КК масове знищення тварин карається штрафом або позбавленням волі на строк до 3 років, а згідно із ч. 3 ст. 299 КК жорстоке поводження щодо двох тварин — позбавленням волі на строк від 5 до 8 років; водночас необережне вбивство двох чи більше людей карається так само — позбавленням волі на строк від 5 до 8 років (ч. 2 ст. 119 КК).
Проте всі люди дуже чутливі до несправедливості, а тому покарання — як надто м’яке, так і надто суворе — не виховує, не виправляє... врешті не діє.
Новий КК має передбачати лише кілька типових санкцій за злочини, відмінні залежно від тяжкості злочинів, та одну типову санкцію за кримінальні проступки (провини).
8. На відміну від демократичних держав світу, які вже давно відмовилися від дихотомії «злочин — покарання», Україна все ще тримається традицій минулих століть і в чинному КК не враховує, що покарання саме собою не здатне вирішити завдання цього кодексу.
Хоча КК і передбачає окремі «інші заходи», заходи щодо юридичних осіб та обмежувальні заходи, вони не створюють систему зі зрозумілими ознаками та ефективно не застосовуються.
Новий КК має визначати не лише перелік дій чи бездіяльності, які є несправедливими щодо людини, суспільства, держави, та покарання за них, а й детальний комплекс засобів, за допомогою яких допущену несправедливість можна відновити, утамувати, відшкодувати.
Ці засоби, що безпосередньо залежать від тяжкості та характеру кримінальних правопорушень, мають включати пробацію, судимість, обмежувальні та інші засоби безпеки, реституцію та компенсацію, конфіскацію майна, кримінально-правові засоби щодо юридичної особи. Зміст кожного обраного судом засобу має враховувати індивідуальність особи, яка учинила кримінальне правопорушення, і вимірюватися «на аптекарських терезах».
— Чи не вважаєте ви, що затягування з ухваленням нового КК підриває довіру суспільства до самої ідеї правової реформи в Україні?
— Суспільство загалом, на жаль, не розуміє ролі КК, а ті, хто розуміють, не вірять, що ухвалення нового КК кардинально все змінить. Адже на криміногенну ситуацію впливає не лише КК, а й багато інших чинників. Серед них — моральність хоча б частини політичної влади, досконалість кримінального процесу та порядку відбування кримінального покарання, незалежність, моральність, професійність та ефективність діяльності працівників органів досудового розслідування, прокуратури та судів, єдність судової практики, вміння робити правильні висновки з аналізу кримінальної статистики (яка в нас, до речі, вкрай неповна та заплутана).
Тому, з одного боку, новий КК позитивно вплинув би на інші чинники (зокрема, передбачена в ньому система покарань вимагає готування принципово нового Кримінально-виконавчого, або Пенітенціарного, кодексу, значних змін до Кримінального процесуального кодексу, підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів та суддів тощо). З іншого боку, та інституційна система, що вже склалася, буде негативно впливати на новий КК ще зі стадії його розгляду в першому читанні, намагатися підлаштувати його положення під свої, часто меркантильні потреби.
— Як пояснити людям, що роки роботи науковців та експертів над проєктом такого масштабу можуть виявитися фактично проігнорованими державою?
— Бюрократи ніколи не цікавляться тим, скільки років працювали науковці, щоби створити той чи інший суспільний продукт. Це при тому, що науковці фактично взяли на себе частину тієї роботи, яку в інтересах суспільства мали б виконувати функціонери Мін’юсту, МВС, Офісу Генерального прокурора, профільних парламентських комітетів тощо.
— Чи не створює така ситуація враження, що в Україні реформи часто декларуються, але не доводяться до реального завершення?
— Для початку реформу треба вміти правильно задекларувати.
У парламентсько-президентській республіці первинними суб’єктами формування політики є політичні партії, які обираються до парламенту, а також Президент. Вони під час виборчих перегонів оприлюднюють свої політичні програми, де визначають і суспільні проблеми, і варіанти їх вирішення. Зі свого боку виборці голосують за ті політичні партії та за того кандидата, програми яких вони підтримують.
Після перемоги на виборах парламентські партії створюють коаліцію та на підставі поєднання та погодження своїх партійних програм розробляють та затверджують Програму діяльності уряду. Наприклад, у Німеччині коаліційна угода — це не формальність, а справді важливий документ, який уряд країни виконує протягом усього строку повноважень. Так, розділ VI «Свобода та безпека, рівність та багатоманітність у сучасній демократії» коаліційної угоди «Наважтеся на більший прогрес» (угода 2021–2025 років між Соціал-демократичною партією Німеччини, партією «Альянс 90/Зелені» та Вільною демократичною партією, 178 сторінок) передбачає таке: необхідність перевірки кримінального законодавства та вилучення з нього всіх зайвих статей; модернізацію (тобто оновлення) кримінального закону, позбавлення його застарілих положень; перегляд системи санкцій, щоб замістити позбавлення волі; фундаментальну заборону на провокацію злочину; уточнення визначення мафії; встановлення відповідальності за антиконституційні дії — правий чи лівий екстремізм, ісламізм тощо; усунення прогалин у законі щодо компенсації потерпілим і підтримання жертв. Це цілком конкретні речі.
В Україні політична програма — це лише кілька сторінок тексту — самі гасла, а не продумані та конкретні заходи. Тому і виконувати практично нічого.
— Для довічно засуджених питання нового КК України має особливе значення. Наскільки принциповим є те, що в проєкті нового КК був передбачений механізм перегляду довічного покарання?
— Це одна з новацій, що ґрунтується на закріпленому в проєкті нового КК принципі гуманізму.
— Чи правильно розуміти, що для багатьох довічно засуджених новий КК був пов’язаний не просто з реформою, а з реальним правом на надію?
— Саме так. Згідно зі ст. 3.5.8 проєкту нового КК, суд може зупинити виконання довічного ув’язнення у зв’язку з його заміною обмеженням свободи після фактичного відбуття 25 років ув’язнення засудженою особою, здатною реінтегруватися в суспільство, за наявності одночасно трьох умов: 1) встановлено низький рівень ризику вчинення нею нового злочину, 2) особа вжила всіх залежних від неї заходів для здійснення реституції чи компенсації та 3) особа надала згоду на заміну довічного ув’язнення обмеженням свободи.
— Якщо новий КК не буде ухвалено, чи означатиме це фактичне збереження правового глухого кута для довічно засуджених?
— Новий КК буде ухвалено, я переконаний у цьому. Питання лише в часі. Має виникнути політична воля та мають постати її провідники, як-от Юрій Кармазін у 2001 році. У політикуму має з’явитися розуміння необхідності появи нових правил гри у сфері кримінального права. Поки що — не з’являється.
— Наскільки нинішній стан речей щодо довічного позбавлення волі відповідає європейським стандартам прав людини та практиці Європейського суду з прав людини?
— За законом довічне позбавлення волі в Україні цілком відповідає стандартам ЄСПЛ, надаючи засудженим «право на надію». Згідно із ч. 5 ст. 82 чинного КК, покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від 15 до 20 років, якщо засуджений відбув не менше 15 років призначеного судом покарання. Крім того, ч. 2 ст. 87 КК дає можливість через акт помилування здійснити заміну засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років.
Наразі основне завдання — забезпечити такий же рівень відповідності на практиці.
— Чи можна сказати, що брак реального механізму перегляду довічного покарання суперечить самому принципу гуманного кримінального права?
— Так, правильно.
— Чи не виглядає відмова від просування нового КК як сигнал про те, що держава фактично не готова визнавати можливість змін у людині, навіть якщо йдеться про дуже тривалий строк покарання?
— Думаю, ні. Держава цілком могла б вирішити проблему дуже тривалих строків покарання за деякі злочини окремим законом, не чекаючи, коли завершиться тривалий час розроблення, розгляду, ухвалення і набуття чинності нового КК.
Хоч сьогодні можна запозичити з проєкту КК відповідні положення та виписати їх в іншому окремому законопроєкті.
— Що б ви сьогодні сказали довічно засудженим, які роками чекали на новий КК як на шанс побачити в законі хоча б обриси справедливості й надії?
— І далі «бийте в дзвони» — поки всіх не почують. І добросовісно виконуйте ті умови, які дадуть кожному шанс раніше вийти на свободу.
— Чи можна вважати, що затягування цієї реформи є не лише правовою, а й моральною проблемою для держави?
— Держава — це субстанція, яка керується не етикою, а політикою. Даремно галасувати про мораль.
— Чи бачите ви сьогодні реальний шанс на повернення нового КК України до порядку денного держави?
— Науковці — колишні члени робочої групи з розроблення нового КК роблять для цього все, що від них залежить. Місяць тому ми звернулися до представників Верховної Ради та деяких міжнародних організацій із клопотанням поновити робочу групу та включити до неї додаткових членів — фахівців із питань кримінально-виконавчого та кримінального процесуального права, щоби можна було вирішити проблему реформування кримінального законодавства комплексно. Відповіді поки що немає.
— Що саме має відбутися, щоб проєкт нового КК знову почав рухатися до Верховної Ради?
— Проєкт КК повністю готовий. Один зі суб’єктів законодавчої ініціативи має зареєструвати його в парламенті.
— Хто сьогодні юридично та політично здатний повернути цю реформу в законодавчий процес?
— Це може бути Президент України, адже саме він у 2019 році створив Робочу групу з розвитку кримінального права.
Це може бути уряд, адже згідно з конституцією саме він здійснює заходи щодо забезпечення громадського ладу та боротьби зі злочинністю.
Це можуть бути й зацікавлені народні депутати України — цього або наступного скликання. Імовірно — наступного. Чому я так думаю? Останній раз зміни до чинного КК було внесено законами від 17 червня 2025 року. Тобто майже рік КК не змінювався. Це лише одне зі свідчень парламентської кризи. У парламенті просто не вистачає голосів під час голосування за багато рішень, які значна частина депутатів не підтримує. Станом на кінець квітня 2026 року фракція «Слуга народу» офіційно налічує 227 депутатів, але фактично — менше ніж 226. А це означає, що для ухвалення рішення, потрібного Президенту чи уряду, монобільшості часто необхідне підтримання інших депутатських груп. Завдяки підтриманню груп «Довіра», «За майбутнє», «Відновлення України» та ПЗЖМ влада може акумулювати 250–270 голосів, і це іноді дає змогу ухвалювати рішення навіть за умови внутрішнього розколу з того чи іншого питання в «Слузі народу». Але чимдалі голоси збирати все важче. Це політична реальність.
— Чи можливий, на вашу думку, хоча б частковий шлях уперед: спочатку окремі зміни щодо довічно засуджених, а потім уже ухвалення нового КК у цілому?
— Інтереси довічно засуджених цей склад парламенту цікавити навряд чи будуть. Парламент уже зробив певні кроки в цій сфері та наразі вважає їх достатніми. Маю на увазі закон № 2690-IX від 18 жовтня 2022 року, згідно з яким Верховна Рада надала засудженим до довічного позбавлення волі право на заміну покарання на строкове ув’язнення після фактичного відбуття не менше ніж 15 років покарання. Фактично це означає, що людина може вийти на волю після загального строку у 30–35 років (15 років довічного + новий строк від 15 до 20 років за рішенням суду). Крім того, у грудні 2023 року Президент своїм указом зменшив мінімальний строк відбуття покарання, необхідний для подання клопотання про помилування, з 20 до 15 років.
— Пане Миколо, Конституційний Суд України в рішенні № 6-р(II)/2021 від 16 вересня 2021 року прямо зобов’язав Верховну Раду невідкладно привести статті 81 і 82 КК у відповідність до Конституції України та зазначив, що заміна довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням не має бути передумовою умовно-дострокового звільнення. Однак ухвалений згодом закон № 2690-IX фактично запровадив саме двоетапний механізм: спочатку заміна довічного покарання на строкове, а вже потім можливість УДЗ. Як ви оцінюєте таку ситуацію: чи можна вважати, що Верховна Рада досі не виконала правову позицію Конституційного Суду належним чином, а чинний механізм є дискримінаційним щодо тих довічно засуджених, які вже відбули значно більше ніж 15-20 та 30 років покарання?
— Тут мало що можна додати до цього рішення КСУ. У ньому (п. 4.1 описової частини) чітко зазначено: «…обов’язком Верховної Ради України є законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням або умовно-дострокового звільнення. Водночас потрібно враховувати, що заміна невідбутої частини покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням не має бути передумовою умовно-дострокового звільнення». Засуджені до довічного покарання, які стали на шлях виправлення, не мають бути дискримінованими в способі реалізації свого права.
— Якщо держава роками говорить про необхідність нового КК, дає суспільству надію на справедливішу й сучаснішу систему, а потім фактично залишає все без руху, чи не є це формою правового та морального обману людей?
— Наступний раз під час виборів Президента та депутатів парламенту голосуйте не за популізм, тобто не за персону лідера політичної партії та не за гасла, а за серйозну передвиборчу програму з конкретними заходами та оцінюйте реальність виконання таких заходів. Тоді в результаті ваші надії стануть здійсненними.
Інтерв’ю брав І. Горік
Пасха не только раз в году
Есть даты, которые люди отмечают по календарю. А есть истины, которыми человек живёт. Пасха для большинства — это один день в году. День, когда люди идут в храм, освящают пасхальные корзины, приветствуют друг друга словами «Христос воскрес!» и на короткое время как будто вспоминают о главном. Но проходит праздник, затихают колокола, заканчиваются застолья, и жизнь очень многих людей снова возвращается в прежнее русло — к суете, раздражению, лжи, обидам, равнодушию и духовной спячке. И тогда невольно возникает вопрос: если Христос действительно воскрес, то разве эта истина может жить только один день в году?
Для меня Пасха давно перестала быть только датой. С тех пор как я пришёл к Богу с покаянием, я понял одну простую, но великую вещь: если Христос воскрес, то это касается каждого дня моей жизни. Это не просто церковное воспоминание. Это не просто красивый христианский символ. Это не просто традиция, переходящая от поколения к поколению. Это живая реальность, на которой держится вся вера, вся надежда и весь смысл христианской жизни. Если Христос воскрес, значит, смерть не всесильна. Если Христос воскрес, значит, грех не является окончательным приговором человеку. Если Христос воскрес, значит, у самого падшего, самого разбитого, самого виновного и самого измученного человека всё ещё есть путь к обновлению. Если Христос воскрес, значит, у тьмы нет последнего слова. Вот почему для меня Пасха — каждый день.
Каждое утро, когда человек открывает глаза и ещё жив, это уже повод вспомнить о Божьей милости. Каждый раз, когда душа не ожесточилась окончательно, когда совесть ещё способна болеть, когда сердце ещё может плакать, прощать, любить и искать Бога, — это уже дыхание Воскресения. Каждый раз, когда человек поднимается после падения, когда кается, когда просит прощения, когда отказывается от зла, когда вместо ненависти выбирает милость, — это тоже Пасха. Потому что Пасха — это не только событие двухтысячелетней давности. Пасха — это победа жизни Христовой над смертью в человеческом сердце.
Многие привыкли жить так, будто Воскресение Христа — это великая истина, но где-то далеко. Где-то в богослужении, где-то в церковных песнопениях, где-то в праздничной атмосфере. Но подлинная сила Пасхи открывается не тогда, когда о ней просто красиво говорят, а тогда, когда ею начинают жить. Можно громко восклицать: «Христос воскрес!» — и при этом оставаться злым, жадным, гордым и немилосердным человеком. Можно держать в руках свечу и носить в сердце тьму. Можно радоваться празднику и при этом жить так, словно Христос по-прежнему находится в гробу и не имеет никакой власти над нашей повседневностью. В этом и состоит трагедия внешнего христианства: человек празднует то, чем не живёт. Но там, где человек действительно встретил живого Христа, всё меняется. Не сразу, не мгновенно, не без борьбы, но меняется по-настоящему. Такой человек уже не может смотреть на жизнь прежними глазами. Он иначе смотрит на грех, иначе — на страдание, иначе — на людей, иначе — на самого себя. Он знает, что, даже если вокруг много смерти, внутри всё равно может жить жизнь Божья. Он знает, что даже среди боли, потерь, тюремных стен, военных ужасов, сломанных судеб и человеческого предательства Христос остаётся живым. А значит — остаётся и надежда.
Мне глубоко чуждо то понимание, при котором Пасха сводится только к одному праздничному дню. Да, есть особое время общего торжества, и в этом есть свой смысл. Церковь собирается вместе, чтобы единым сердцем и едиными устами провозгласить величайшую истину вселенной: Христос воскрес! Но если эта истина после праздника перестаёт звучать внутри нас, значит, мы так и не поняли, что именно праздновали. Подлинная Пасха не заканчивается утром понедельника. Подлинная Пасха продолжается в каждом дне, когда человек не сдаётся греху. В каждом дне, когда он встаёт на молитву. В каждом дне, когда он не даёт ожесточению убить свою душу. В каждом дне, когда он помнит, что Христос жив. Вот почему я приветствую своих рядом находящихся друзей словами «Христос воскрес!» не только в праздничные дни. Для кого-то это может показаться непривычным. Но для меня это не просто форма приветствия. Это исповедание. Это напоминание себе и другим о том, на чём всё держится. Мир говорит: всё рушится, всё умирает, всё бессмысленно. А христианин отвечает: нет, Христос воскрес. Мир говорит: человек уже окончательно погиб. А христианин отвечает: нет, Христос воскрес. Мир говорит: тьма победит. А христианин отвечает: нет, Христос воскрес. Эти слова — не религиозная привычка. Это вызов отчаянию. Это удар по неверию. Это свет среди внутренней ночи. Особенно остро это понимаешь там, где человеческая боль сгущается до предела. Там, где люди проходят через тюрьмы, войны, потери, стыд, разрушение, одиночество. Там слова о Воскресении становятся не украшением проповеди, а единственной настоящей надеждой. Потому что если Христос не воскрес, тогда человеку действительно не на что опереться до конца. Тогда зло слишком сильно, смерть слишком страшна, а вина слишком тяжела. Но если Христос воскрес, тогда ни один кающийся грешник не потерян безвозвратно. Тогда даже из самой глубокой ямы есть путь вверх. Тогда даже после самой чёрной ночи возможен рассвет.
Пасха — это не просто радость о том, что когда-то произошло чудо. Пасха — это призыв к каждому из нас жить как люди Воскресения. Не жить в постоянной вражде. Не жить в духовной спячке. Не жить в мёртвом формализме. Не жить так, словно грех — наш господин. Не жить так, словно у Бога уже не осталось силы изменить человека. Нет, Пасха зовёт нас жить иначе. Она зовёт нас жить с благодарностью, с трезвением, с покаянием, с живой надеждой, с верой в то, что Христос действительно может оживить то, что в нас давно умерло. И потому я убеждён: календарная Пасха приходит раз в году, а внутренняя Пасха должна гореть в человеке всегда.
И если сегодня ты ещё слышишь в сердце Божий призыв, если тебя ещё тревожит совесть, если ты ещё способен заплакать перед Богом, если ты ещё не согласился со своей внутренней мёртвостью, значит, и для тебя Пасха не прошла. Значит, и для тебя ещё открыта дверь жизни. Значит, и для тебя ещё звучит эта вечная победная весть: Христос воскрес!!! А если Христос воскрес, значит, ещё не поздно никому вместе с Ним воскреснуть.
И. Горик
Вниманию читателей!
Презентация очередного, весеннего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на украинском, русском и английском языках).
Всех читателей со Светлым Воскресением Христовым! Христос воскрес!
 |  |  |
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Что ждёт потом? Украина после войны и долг общества перед ветеранами
Мы все с большим нетерпением и надеждой ждём окончания войны. Но кто может чётко ответить, а что нас всех ждёт потом? Ведь когда умолкнут сирены, не умолкнет боль. Когда стихнут выстрелы, не стихнут раны в душах людей. С войны вернутся не просто солдаты — вернутся израненные сердца, уставшие нервы, сломанный сон и обострённая память, от которой невозможно убежать. И тогда главный вопрос встанет уже не перед фронтом, а перед всем обществом: готовы ли мы принять тех, кто прошёл через ад? Готовы ли понять их, поддержать, не осудить, не отвернуться? Потому что мир без милосердия может оказаться страшнее самой войны. Если не готовиться к этому уже сегодня, завтра Украина рискует столкнуться с новой трагедией — трагедией непринятых, непонятых и оставленных один на один со своей болью людей. О долге общества перед ветеранами нужно говорить не после войны. Об этом нужно кричать уже сейчас!!!
Украина живёт в войне уже так долго, что многие начали надеяться только на одно: лишь бы поскорее наступила тишина. Но тишина сама по себе ещё не исцеляет. Можно дождаться дня, когда замолчат пушки, и всё же не обрести мира. Потому что настоящий мир начинается не там, где перестали стрелять, а там, где человек, прошедший через огонь, не остался один со своей болью. И сегодня вопрос стоит уже не только о том, как Украине выстоять, но и о том, сумеет ли она сохранить человека после войны. Всемирная организация здравоохранения, говоря о 2026 годе, прямо отмечает, что война вошла уже в свой пятый год, а система здравоохранения страны продолжает работать под постоянным давлением атак, энергетических сбоев и кадровых потерь.
Когда мы говорим о цене этой войны, мы обязаны быть точными. По подтверждённым данным Мониторинговой миссии ООН по правам человека, с 24 февраля 2022 года по 31 января 2026 года в Украине погибли как минимум 15172 мирных жителя, ещё 41378 были ранены. Но сама ООН сразу подчёркивает: это только верифицированные гражданские потери, а реальный масштаб жертв среди мирного населения, вероятно, значительно больше. Более того, в 2025 году число убитых и раненых гражданских лиц оказалось на 31 % выше, чем в 2024-м. Поэтому честный разговор о войне не может ограничиваться лишь тем, что удалось официально подтвердить. За сухими цифрами стоят судьбы, которые никто уже не вернёт.
Именно поэтому нельзя писать о войне так, будто эти цифры отражают все её потери. Они не включают общие военные потери. Полной публичной информации о всех военных потерях Украина не раскрывает. Но и официально озвученные данные слишком тяжелы, чтобы общество имело право жить так, будто речь идёт о чём-то далёком. Четвёртого февраля 2026 года президент Владимир Зеленский сказал, что официальное число украинских военных, погибших на поле боя, составляет 55000, и отдельно отметил, что есть ещё большое число официально пропавших без вести. Годом ранее он публично называл 45100 погибших и 390000 случаев ранений, причём речь шла именно о случаях ранений, а не обязательно о количестве отдельных людей, поскольку один военнослужащий мог быть ранен не один раз. Это значит, что уже сегодня речь идёт о десятках тысяч погибших, о множестве пропавших без вести и о сотнях тысяч ранений, которые страна будет ещё долго нести в своей памяти и в своей плоти.
Но и это ещё не вся правда о цене войны. Если говорить не только о погибших, но и о тех, кому придётся жить дальше с тяжелейшими последствиями фронта, картина становится ещё страшнее. ВОЗ указывает, что в Украине было проведено около 100000 ампутаций, а кризис психического здоровья затрагивает примерно 10 миллионов человек. Кроме того, межведомственное гуманитарное планирование на 2026 год исходит из того, что 4,1 миллиона человек будут нуждаться в медицинской помощи. И это уже не тема какой-то «узкой группы». Это глубокая рана всей страны. Это значит, что война продолжает действовать не только через взрывы и смерть, но и через инвалидизацию, боль, потерю сна, тревогу, сломанное чувство безопасности и долгий путь возвращения к нормальной жизни.
Нам нужно наконец понять, что после войны в Украину будут возвращаться не просто военные, а люди, которые слишком долго смотрели в лицо смерти. У многих из них будет болеть не только тело, но и память. У многих будет искалечен не только сон, но и само ощущение безопасности. И если общество заранее не научится встречать таких людей не страхом, не холодом и не раздражением, а милостью и терпением, то мы рискуем получить страшное продолжение войны — уже без фронтовой линии, но с тем же разрушением человеческих судеб.
Украинское государство само признаёт, что главный вызов впереди — не только оборона, но и возвращение людей с войны в мирную жизнь. В утверждённой Кабмином Стратегии занятости населения прямо сказано, что по состоянию на октябрь 2025 года в Украине насчитывалось 1,9 миллиона ветеранов войны, а после окончания военного положения ветеранов и членов их семей может стать 5–6 миллионов человек. Там же указано, что в стране уже более 3 миллионов людей с инвалидностью, и прогнозируется дальнейший рост этого числа вследствие российской агрессии. Это означает, что тема ветеранской адаптации коснётся не «кого-то там», а буквально всей страны — каждой общины, каждого двора, каждой семьи, каждой церкви, каждого работодателя.
И тогда вопрос стоит уже не так: жалко ли нам фронтовиков? Вопрос стоит иначе: понимаем ли мы, что будет с Украиной, если общество не подготовится к их возвращению? Если миллионы людей, прошедших фронт, вернутся в среду, которая не умеет принимать боль, не умеет лечить травму, не умеет терпеливо сопровождать человека и помогать ему снова становиться частью мирной жизни, тогда война просто поменяет форму. Она начнёт проявляться не только в разрушенных домах, но и в разрушенных семьях, зависимостях, вспышках отчаяния, социальной изоляции и внутреннем распаде.
И это не преувеличение. Министерство по делам ветеранов Украины сообщает, что более 57 % опрошенных ветеранов и ветеранок сталкивались с препятствиями при поиске работы после службы. Среди наиболее частых причин назывались проблемы с физическим здоровьем, собственное психоэмоциональное состояние и дискриминация. А государственная Стратегия занятости фиксирует ещё более тревожные признаки неготовности общества к возвращению ветеранов: 39 % ветеранов говорят об отсутствии адаптационных механизмов на рабочем месте, более 27 % — о недостаточной поддержке в коллективе, а более 21 % — об ограниченных возможностях получить новую профессию. Государство прямо предупреждает, что такие факторы ведут к потере рабочего времени, снижению продуктивности и повышают риск миграции и маргинализации ветеранов, которые не смогли адаптироваться к новым условиям.
Вот почему милость к ветерану — это не слабость и не сентиментальность. Это зрелость народа. Это экзамен на человечность. Это проверка нашей совести. Потому что нельзя посылать человека в пекло ради спасения страны, а потом встречать его подозрением, равнодушием или формальной благодарностью. Нельзя произносить громкие слова о героизме и в то же время уклоняться от чужой боли, когда она входит в наш дом, в наш коллектив, в нашу церковь, в нашу общину. Если Украина хочет не только выжить, но и возродиться, она должна уже сегодня учиться милости к тем, кто заплатил за её жизнь слишком дорогую цену.
Надо говорить и ещё одну неудобную правду: ветеран после войны возвращается не в абстрактное «мирное общество», а в конкретный двор, в конкретную семью, в конкретный коллектив, в конкретную церковь, в конкретную общину. И если там его будут встречать страхом, раздражением, равнодушием или формальным сочувствием без реальной помощи, это станет новой формой общественной жестокости. Нельзя сначала просить человека защищать страну, а потом делать вид, будто его внутренняя война нас не касается.
Поэтому готовиться нужно уже сейчас. Не после войны, а во время неё. Уже сегодня нужны центры реабилитации, программы трудовой адаптации, сопровождение семей, подготовка работодателей, развитие психологической и духовной помощи. Уже сегодня церкви, общины, общественные организации и государство должны думать не о красивых речах на будущее, а о том, как реально принять человека в его новой, часто очень тяжёлой реальности. Уже сегодня обществу нужно учиться понимать, что ПТСР, тяжёлое ранение, ампутация, потеря сна, вспышки тревоги или отчуждение — это не «ненормальность» и не повод отвернуться, а последствия пережитого ада, через который человек прошёл ради других. И если мы упустим это время, потом нам придётся иметь дело не только с последствиями войны, но и с последствиями собственного равнодушия.
Если Украина не сделает этого, она может столкнуться с новой, послевоенной трагедией — трагедией непринятых и непонятых людей, которые вернутся с фронта в страну, не подготовленную к их боли. Но если сделает, тогда именно эти люди — при правильной поддержке, уважении и сопровождении — смогут стать не потерянным поколением, а одной из опор национального возрождения.
И потому сегодня Украина должна думать не только о том, как выстоять, но и о том, как не потерять человека после войны. Можно отстроить города, дороги и мосты, но никаким бетоном не залечить душу, если она останется без любви, без понимания и без опоры. Нельзя посылать человека в огонь ради спасения страны, а потом встречать его холодом. Это будет не просто неблагодарность — это будет грех общества перед теми, кто уже слишком много отдал. Вот почему долг перед ветеранами начинается не после войны, а уже сейчас — в нашей готовности понимать, терпеть, поддерживать, лечить, принимать и быть рядом. И если Украина сумеет пройти этот нравственный экзамен, тогда из нынешней тьмы начнёт рождаться не только восстановление страны, но и её подлинное духовное преображение.
И. Горик
В чём смысл человеческой жизни?
Моё размышление на эту серьёзную тему не из книг, а из глубины сердца. Мы часто задаём этот вопрос, особенно тогда, когда становится нам трудно, когда рушатся планы, когда подводят люди, когда боль тянется годами: в чём смысл человеческой жизни? В деньгах? В успехе? Во власти? В удовольствиях? Если это так, то почему тогда сытые так часто пусты, а сильные так часто жестоки?
На самом деле жизнь не сумма достижений. Человека с детства учат: добейся, заработай, возьми от жизни всё. Но почему-то никто не учит главному — как не потерять себя, пока берёшь. Можно прожить жизнь и ни разу не задуматься, зачем ты живёшь, ни разу не услышать собственную совесть, ни разу не полюбить по-настоящему. Можно иметь всё — и остаться никем. Смысл ведь не в том, чтобы взять, а в том, чтобы стать. Смысл жизни не в том, что ты приобрёл, а в том, кем ты стал. Не в том, сколько у тебя денег, сколько людей тебя боятся, сколько лайков собрали твои слова, а в том, сохранил ли ты сердце, научился ли прощать, стал ли ты источником света, а не тьмы. Человек проверяется не комфортом, а болью.
Истинное лицо человека открывается не тогда, когда всё хорошо, а тогда, когда больно, несправедливо, одиноко, страшно. И вот здесь у каждого выбор: ожесточиться или смягчиться, возненавидеть или понять, сломаться или преобразиться.
Смысл жизни — в выборе, который мы делаем снова и снова. Бог дал жизнь не для потребления, а для преображения. Человек создан не для того, чтобы просто существовать между рождением и смертью. Жизнь — это время, данное для внутреннего пути. Не для показной праведности. Не для красивых слов. А для того, чтобы научиться любить, научиться не мстить, научиться быть человеком даже тогда, когда мир предлагает стать зверем.
Смысл жизни — это оставить след в душе другого. Мы не знаем, сколько нам отмерено. Но каждый день мы оставляем след — словом, поступком, молчанием. И вопрос не в том, заметят ли нас, а в том, согрели ли мы хоть чью-то жизнь. Иногда один честный разговор, одна молитва, одна протянутая рука важнее всех громких дел.
Жизнь имеет смысл, если ты не предал главное. Если человек не предал любовь, не задушил совесть, не продал душу страху, не перестал верить, значит, его жизнь имела смысл, даже если она была трудной.
Подводя итог вышесказанному, хочу сказать следующее: смысл человеческой жизни не в том, чтобы прожить без боли, избежать страданий, устроиться поудобнее, а в том, чтобы пройти свой путь и остаться человеком. И если в конце жизни ты сможешь сказать: «Я любил. Я верил. Я не стал хуже», значит, ты жил не зря.
И. Горик
Вниманию читателей!
Презентация очередного, рождественского номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
Всех читателей с Рождеством Христовым и наступающим Новым годом!
 |  |  |
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Вниманию читателей!
Презентация осеннего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
 |  |  |
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Когда мир дрожит — признаки последнего времени
«…Всякий человек да будет скор на слышание, медлен на слова, медлен на гнев…» (Иак. 1:19).
Мир содрогается. Разрушительные ураганы, землетрясения, небывалые наводнения, безжалостные пожары, эпидемии, а теперь и масштабные техногенные катастрофы — как, например, недавнее бедствие в Техасе. Всё это не просто случайности, не только следствие климатических сдвигов или небрежности цивилизации. Это громкие сигналы, духовные звонки, которые небеса посылают человечеству.
Всё это не новые события — и войны, и глады, и моры, как говорил Иисус Христос, были всегда. Но особенность нашего времени в том, что эти события происходят одновременно и повсеместно, усиливаясь, подобно родовым схваткам, о которых упомянул Сам Спаситель (Мф. 24:8).
Сегодня тревожно не только от земных бедствий. Страшнее внутреннее запустение, духовная глухота и нравственная деградация. Люди стали черствее, ожесточённее, безжалостнее друг к другу. Увеличилась агрессия, ложь стала нормой, семья — понятием условным. Даже в церквях всё чаще звучит не истина, а удобные для слуха формулы успеха и самореализации.
«…И, по причине умножения беззакония, во многих охладеет любовь…» (Мф. 24:12) — эти слова сегодня исполняются на глазах. Библейская истина не в моде, она раздражает и считается «фанатизмом», а истинные служители нередко оказываются гонимыми не только в мире, но и внутри религиозных структур.
Почему приходят бедствия? Многие спрашивают: «Если Бог есть любовь, то почему Он допускает страдания и катастрофы?»
Ответ в Писании: «Я поражал их, но они не чувствовали боли…» (Иер. 5:3). Господь во времена Ноя терпел долго, но наступил момент, когда дверь ковчега закрылась.
Бог не оставил мир — наоборот, как любящий Отец, Он громко стучит в закрытые сердца: через бедствия, войны, крушения экономик, разрушение быта, одиночество… Всё это — призыв к покаянию и пробуждению. Ибо, как говорит Писание, «не медлит Господь с исполнением обетования... но долготерпит нас…» (2 Петр. 3:9).
Сегодняшняя Америка и весь мир как Содом и Ниневия одновременно. Америка, как и многие другие страны, построила общество, в котором добро называют злом, а зло — добром. Но Бог неизменен. И если Ниневия когда-то спаслась через покаяние, то только это же спасение остаётся и для нас.
И всё же даже сейчас, среди этого хаоса и боли, ещё звучит призыв благодати: «Се, стою у двери и стучу…» (Откр. 3:20). Но дверь можно открыть только изнутри.
Сегодня — день покаяния, день исправления, день пробуждения. Вчерашний день уже не вернуть, а завтрашний может не наступить. Последний признак перед концом исполняется на наших глазах: Евангелие уже проповедано по всему миру. И если сегодня ты слышишь голос Божий — не ожесточи сердце.
Пусть все бедствия не станут поводом для страха, но станут стимулом для глубокого переосмысления и личной встречи с живым Христом.
«Ищите Господа, когда можно найти Его; призывайте Его, когда Он близко» (Ис. 55:6).
И. Горик
Вниманию читателей!
Презентация очередного, летнего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
 |  |  |
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Eric Putzig is the president of a US government-certified charitable organization (BuildUkraineDemocracy.com), a volunteer, Juris Doctorate from Georgetown University (USA), and an honorary doctor at both VNU and LNTU (Ukraine). He has lived outside the United States for 25 years in 12 different countries, many of which were conflict/war zones, managing U.S. government projects to develop institutions of law.
“Mr. Putzig, I am very grateful to you for taking the time to give an interview to the readers of our newspaper”.
“I am also grateful to you for inviting me to this interview”.
“You have unique experience in reforming judicial and legal systems in countries after military conflicts. What do you see as the key to effectively rebuilding justice systems?”
“The most important thing is that the people must understand what democracy is and the people must want to implement democratic processes in their country. As with any truly democratic system, this includes measures to reduce corruption. A system that is intended to deliver justice for the national community cannot do so if that system exists for the benefit of certain individuals. It is therefore logical to conclude that the more corrupt the system, the less ‘justice’ is delivered.
The problem, for example, in Afghanistan was that very few people cared about reforming anything: All they cared about was how to get money from the Americans. That is why Afghanistan is now one of the most miserable places on this entire planet”.
“You have worked in Iraq, Afghanistan, Cambodia. Which of the lessons learned there do you find particularly useful for modern Ukraine?”
“Ukraine reminds me most of East Timor, a very small country located on the eastern half of the island Timor. When I worked there, they had recently gained their independence from Indonesia: They had fought hard for their freedom, and this struggle gave value to their victory. As a new country, they were very eager to create a better society. They really cared about democracy.
I was in charge of training the new National Parliament on legislative process and procedure. Many of the members of Parliament had little education — they had been fighting in the jungle for years — but their motivation was what had so much value.
Ukraine is different in that Ukrainians are extremely well educated. However, their motivation is to improve society, to become more democratic, to break from the influence of criminal Russia and to align themselves more closely with civilized nations in Europe and throughout the world: This is why it reminds me of East Timor.
The United States — and any other country — is making a enormous mistake if they do not recognize that NOW is the time to help Ukraine. The Ukrainian people are motivated NOW to join the family of democratic nations. To not help them is, in my opinion, a moral sin”.
“What mistakes do governments most often make during post-conflict reforms? How can they be avoided?”
“Times of conflict and post-conflict are often the best times to implement reforms. This is because there is a certain chaos during these times and that chaos allows for new ideas and processes to be introduced. This can be more difficult during peace time, in my opinion, because institutions and people’s way of life is more habituated.
In my 25 years outside the United States in twelve different countries, there are two mistakes that I commonly see.
One: People want to return to ‘the good days of the past’. This type of thinking is understandable but works against moving the society forward in the right direction. My understanding is that even some older Ukrainians, for example, would like to return to the ‘times of peace’ when Russia controlled Ukraine. Of course, it was not a ‘time of peace’ at all: Russia has historically abused — mentally and physically — the Ukrainian people for more than 100 years now.
Two: People do not recognize that times of conflict and post-conflict offer a great opportunity to implement real, substantial, reforms (as I discussed above). You cannot think ‘Let’s get the economy working again and then we will discuss reforms’… NO… that is absolutely wrong. Democratic reforms, including serious anti-corruption programs that actually work, need to be identified and added into the work of the national, regional, and local governments during times of conflict and post-conflict, and it is the responsibility of the family of democratic nations to help with this process”.
“What role do you think civil society and human rights organizations play in Ukraine during the war?”
“Their role is absolutely essential. As I said, often the best time for reform is during and after conflict. An active civil society, including human rights organizations, is often the source of many of the best reforms. A democracy cannot rely on the government by itself to reform itself: Institutions, by their nature, do not easily identify problems they themselves have. I have heard hundreds of times by government leaders in so many countries the same thing: ‘We are operating just fine, we only need more money’.
Any democratic government MUST have a diverse and active civil society to help inform that government of what direction society should go and how that can be achieved. If a government does not have established mechanisms to communicate with citizens and civil society organizations — including receiving criticism and guidance, then it is very difficult to call that government ‘democratic’”.
“How do you assess Ukraine’s efforts to preserve the rule of law in conditions of active hostilities?”
“I think they are excellent. Ukraine is — mostly — resisting the urge to return to dictatorial methods learned while under Russian/Soviet influence, and is employing reasonable efforts to maintain the rule of law. People must understand that there are going to be some restrictions during a war: This is obvious. The question of when those restrictions become unreasonable — well — that is where government communication with its citizens and active civil society organizations is so important”.
“You have visited Ukrainian penitentiary institutions. What impression did they make on you? What, in your opinion, requires priority changes?”
“I’m sorry but I am not able to recommend any changes based on one visit. Typically such recommendations require a detailed review by an outside institution with a proven record for objectivity that will be 100 % transparent in it’s funding and review method.
I can say that if Ukraine wishes to align itself more closely with Europe they will have to do this in ALL aspects of the country. Countries do not get to pick and choose which elements of democracy they want. For example, you can’t say ‘We want less corruption and a better economy, but let’s not talk about human rights until later’. It doesn’t work like that. Strong democracies have low corruption, strong economies, and high human rights: These things are linked… they depend on each other”.
“How is the system of life imprisonment organized in the United States? What are the conditions for such convicts?”
“The United States is composed of 50 states. It is a republic, meaning each State has its own set of laws, including those laws which relate to imprisonment. We also have the national/federal government, and that has its own prison system for people that committed federal crimes. This dual-system (State and Federal) is not familiar to European countries and many other countries. It is complicated.
But I can tell you that in the United States the conditions of prisons can be enormously different. There are prisons, or sections within prisons, that are exclusively for violent criminals. And there are prisons, or sections within prisons, that are exclusively for nonviolent criminals (for example, a banker that committed fraud in order to steal money). Among the violent criminal prisons there are also differences: Some have a terrible reputation and others have a better reputation. This can be due to many factors, such as funding and the successful (or unsuccessful) methods of rehabilitation used in different States: Each State has its own ideas, policies, and methods of ‘rehabilitation’ and ‘punishment’”.
“Do the United States have mechanisms to review life sentences after a certain time? Do they have a chance for parole?”
“This depends on the sentencing they received from their trial, and it also depends on what State they were convicted in. In general, there are many types of life sentences, but we can basically divide them into two categories: Life with the possibility of parole, and life without the possibility of parole. For life with the possibility of parole, the possibility of parole becomes a possibility only after a minimum number of years has been served. That minimum number of years can vary greatly, and is determined at the time of the court’s conviction. Simple examples would be ‘Life with the possibility of parole after 10 years’ and ‘Life with the possibility of parole after 25 years’. In the case of life without the possibility of parole, this sentence is typically reserved for the most egregious crimes (for example: sexually abusing a child then torturing that child and then murdering that child)”.
“What factors are considered in such decisions behavior, remorse, length of time served, participation in rehabilitation programs, age?”
“I have no expertise in this subject. I can tell you the following: Parole determination for life sentences involves assessing various factors to determine if an inmate poses a continuing risk to public safety. These factors include the nature and circumstances of the offense, criminal history, behavior in prison, rehabilitation efforts, and plans for release. Parole boards also consider victim impact statements and the potential for supervision in the community. The security rating of the inmate within the prison can be a factor in determining whether they pose a significant risk. In some cases, age and other characteristics may be considered, although this is generally less common”.
“What is your attitude to the concept of ‘right to hope’ for life convicts? Do you consider it to be an integral element of a democratic society?”
“I do not see denial of the ‘right of hope’ as a breach of human rights. Let me explain. Consider the Nuremberg trials which took place after the end of World War Two. There were thirteen trials in all: Out of 199 defendants, 161 were convicted, and 37 were sentenced to death. I believe those death sentences were justified. (I also hope that in the future there will be trials for Putin and his criminal colleagues, and I hope they are, if warranted, all put to death.) I believe a death sentence is a more severe punishment than denial of ‘right of hope’. If I believe in the death penalty — and I do believe in it for very rare cases of absolutely egregious behavior — then I cannot say denial of the ‘right of hope’ is a breach of human rights.
But let me be clear: The death sentence should be reserved for the absolute worst crimes, and I do believe that the vast majority of people that do commit murder ARE capable of reforming. For that reason I believe the vast majority of people that do commit murder should be given the ‘right of hope’, if not during their sentencing then perhaps at a later date when, for example, the murderer has shown significant improvement after a 10-year period of time”.
“In Ukraine, more than 1,500 people are serving life sentences, most of them without a chance to have their sentences reviewed. How do you assess this situation from the point of view of human rights?”
“I think Ukraine has to recognize that as it modernizes its laws to conform more closely with those of other civilized democratic societies, it will need to revisit some of the judicial sentences given at a time when Ukraine’s laws and legal system (police, prosecutors, courts, prisons) were contradictory to those of a civilized democratic society”.
“Do you think it is possible to include the humanization of life imprisonment in the broader penitentiary reform of Ukraine?”
“Of course it is possible. The question is: Will Ukrainian society take an interest in such efforts when it is faced with the current war and, unfortunately, decades of rebuilding the country post-war? I believe one day there will be the will to do so, and when that occurs priority should be given to those prisoners who show the most promise of reform: That is where I would start. This priority should be determined by an objective third party that is 100 % transparent and not subject to corrupt practices. For example: Priority should be given to those that show true promise of reform, not to those that pay money into the system for preferential treatment”.
“What role can international partners play in the transformation of the Ukrainian penal system?”
“They can play an enormous role, and for this transformation Ukraine should seek out European experts rather than those of the United States (which is a very different type of society with a very different system that might not easily translate into the Ukrainian context)”.
“What personally inspires you to work in countries emerging from war and conflict?”
“I have always loved history, the ‘big moments’ when human civilization was at a turning point. Athenian democracy in the sixth century BC. The American and French Revolutions. So many others. I want to be ‘inside’ the turning points of history that exist during my lifetime: For me, this is the battle for the survival and growth of democracy. I believe in democracy. It is the next step in human evolution. I want to be part of that history, and for that reason and I am happy to risk my life for it”.
“What do you see at the heart of Ukraine? Do you believe in its potential to become an example of legal and moral revival after the war?”
“Without question, Ukraine has the greatest potential of all the countries I have intimate knowledge of. Ukraine has a highly educated population (although educational standards are at risk due in part to the COVID epidemic and now Russia’s criminal war), natural resources, strong national pride, a willingness (despite some people of the older generations) to recognize human rights in a manner that strong democratic societies do (most of Europe, Japan, Australia, Taiwan, many others), and — as I said with regard to East Timor — a strong desire to do so.
There is no reason why Ukraine cannot be like Canada, which has many similar characteristics (population, education, resources, national pride). Currently Canada’s gross domestic product is more than ten times that of Ukraine’s (or five times that of Ukraine’s if you are looking at Purchasing Price Parity). There is no reason why Ukraine cannot achieve this level of success IF the Ukrainian people DEMAND that real efforts are made to drastically reduce corruption. Economic development takes a long time, but with low corruption it is possible to achieve rapid development. With a stronger and stronger economy the country becomes safer and safer. Why? A stronger economy means a stronger military. I will be dead in fifty years, but I would not be surprised if in the year 2075 Ukraine was the leader of the European democratic family. And, I hope they are. God bless the Ukrainian people and Slava Ukraini!”
“Thank you very much again for the interview”.
The interview was conducted by I. Gorik
Українською це інтерв’ю можна прочитати тут.
Під час війни права людини опиняються на передовій не менше, ніж армія. Як зберегти гідність і рівність у суспільстві, яке бореться за своє існування? Як не забути про жінок, дітей, людей з окупованих територій, національні меншини та ув’язнених в умовах щоденного стресу, втрат і руйнувань? Про це та інше ми поговорили з Неллі Іллівною Яковлєвою, народною депутаткою України, заступницею голови Комітету з прав людини та головою підкомітету з питань прав людини та антидискримінації.
— Неллі Іллівно, я дуже вдячний вам, що ви знайшли час дати інтерв’ю для читачів нашої газети.
— І я вам дякую за запрошення до інтерв’ю.
— Отже, почнімо з першого запитання. Скажіть, будь ласка, як війна вплинула на ситуацію з правами людини в Україні?
— Безумовно, війна негативно вплинула на стан справ із дотримання демократичних прав і свобод людини та громадянина. Це пов’язано з тим, що з 2014 року, й особливо протягом широкомасштабного вторгнення, порушується весь спектр прав людини, починаючи від основного права — права на життя. Також це стосується всього комплексу соціально-економічних прав, оскільки ми розуміємо, що відбулося надзвичайно багато руйнувань, люди покидають свої місця проживання або опиняються в окупації.
Крім того, якщо ми говоримо про певні обмеження, накладені часом воєнного стану, то це й обмеження свободи пересування наших громадян за кордон, й обмеження пересування людей із тимчасово окупованих територій.
Україна навіть надсилала листи до ООН, у яких офіційно зазначається, що певні права людини сьогодні в Україні протягом широкомасштабного вторгнення тимчасово неможливо забезпечити. Тому вплив війни у сфері захисту прав людини є значущим.
— Чи вдається Комітету з прав людини ефективно реагувати на порушення в бойових умовах?
— Якщо говорити про наш комітет, то наше завдання — закладати законодавчі підвалини та створювати такі умови в державі, щоб запобігти порушенням прав людини або протидіяти тим негативним явищам, які можуть виникати, зокрема в умовах бойових дій.
В умовах широкомасштабного вторгнення кожен із нас на своєму місці намагається максимально реалізовувати свої обов’язки та повноваження. Водночас не можу сказати, що нам це легко дається в умовах воєнного стану.
Зокрема, у комітету є певні законодавчі ініціативи, але парламентські процедури щодо ухвалення законодавчих ініціатив є жорстко формалізовані. Це означає дві речі: по-перше, це займає доволі багато часу, по-друге, потрібно мати підтримання більшої частини народних депутатів для ухвалення остаточного рішення.
— Як змінилася ситуація щодо жінок в українському суспільстві під час війни?
— Відбулося дуже багато радикальних змін. На початку широкомасштабного вторгнення та після цього багато жінок із дітьми виїхали з України та, відповідно, сьогодні перебувають під тимчасовим захистом у європейських та інших державах світу. Маємо розуміти, що частина з тих, хто виїхав, не повернеться в Україну, тому нам потрібно формувати державну політику так, щоб максимальна кількість громадянок усе ж таки поверталася після завершення бойових дій.
Водночас варто зазначити, що багато чоловіків пішло на фронт, у зв’язку з чим на жінок лягло ще більше побутових обов’язків, рутинної праці, оскільки вони взяли на себе як піклування за дім, так і піклування про своїх дітей, літніх родичів та осіб з інвалідністю. Тому загальне навантаження на жінок суттєво зросло.
Ще один вплив широкомасштабного вторгнення — поступове розмивання межі між так званими чоловічими та жіночими професіями, оскільки жінки опановують професії, які раніше вважалися традиційно чоловічими.
І завершальне, але не останнє, що можна зазначити: щодня збільшується кількість українських жінок у війську та, відповідно, нам потрібно просувати стандарти рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у Збройних силах України, правоохоронних органах, тобто в секторі безпеки та оборони загалом.
— Що змінилося в ставленні до жінок в армії, політиці, волонтерстві?
— Протягом широкомасштабного вторгнення відбувалися тектонічні зміни в цій сфері, оскільки фактично Україна прямує до того, щоб посилити рівність прав і можливостей жінок та чоловіків.
Якщо ми говоримо про Збройні сили України, то в цьому контексті ще до початку широкомасштабного вторгнення на законодавчому рівні були зняті всі можливі перепони, щоб усі жінки займали будь-які посади в ЗСУ. Сьогодні продовжується робота із забезпечення рівних прав і можливостей у секторі безпеки та оборони. Проте всі проблеми не зникли, оскільки стереотипів залишається ще доволі багато.
Що стосується волонтерської сфери, то дійсно дуже багато жінок було залучено до цієї сфери. Цього року в Україні вперше презентувався Індекс гендерної рівності (Gender Equality Index). Згідно з його даними, у сфері волонтерства ми суттєво вирізняємося серед інших сфер. Україна випереджає всі інші європейські держави.
Якщо говорити про політику, то сьогодні питання виборчого процесу поставлено на паузу через воєнний стан. Але водночас на розгляді парламенту перебувають законодавчі ініціативи, які спрямовані на посилення гендерної квоти під час виборів. У період відбудови нам дуже важливо залучати жінок до всіх процесів, які відбуватимуться в державі, і політичні процеси не є винятком.
— Чи є ініціативи щодо захисту жінок, які постраждали від сексуального насильства?
— Наприкінці минулого року парламент у цілому ухвалив законопроєкт, який стосується невідкладних проміжних репарацій не тільки для жінок, а і для чоловіків і дітей, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією російської федерації.
Цей закон має набути чинності 18 червня 2025 року. Він передбачає створення комісії при Міністерстві соціальної політики України, яка ухвалюватиме рішення про невідкладні проміжні репарації для постраждалих. Джерелом фінансування на цей момент буде міжнародна технічна допомога, але якщо вона буде припинена, то держава візьме цю функцію на себе.
— Які виклики ви бачите в питаннях деокупації та реінтеграції?
— Насправді дуже комплексне питання. Якщо ми зараз говоримо про деокупацію саме у воєнному плані, то головними викликами є людські й технічні ресурси.
Якщо ж ми говоримо про реінтеграцію людей, то одним із головних викликів, які стоять перед нами, — це питання часу. На територіях, які окуповані з 2014 року, змінюється майже покоління та підростають діти, які ніколи не жили в умовах незалежної України та світогляд яких формується в умовах тривалої окупації і російської пропаганди. Що довше час цієї окупації, то складніше нам буде реінтегрувати людей. Це не означає якоїсь безнадійності в цьому процесі, адже ми бачимо світовий досвід, де після 30 років роз’єднаного життя країни об’єднувалися після звільнення територій і відбувався процес соціальної трансформації в напряму солідарності.
Безумовно, це складні процеси, які потребують стратегічної візії від держави, відповідей на низку сенситивних питань. Експертне коло постійно цим займається. Наприклад, ще до початку широкомасштабного вторгнення в нас були законодавчі ініціативи щодо перехідного правосуддя, які передбачали питання того, що ми маємо робити після деокупації територій з людьми, які співпрацювали з агресором, як ми повертатимемо людей, які проживали в окупації, до українського історичного та культурного контексту, як ми разом далі будуватимемо наше майбутнє.
— Чи розробляється стратегія повернення громадян з окупації?
— Насамперед потрібно зазначити, що громадяни, які сьогодні проживають на тимчасово окупованих територіях, перебувають під окупацією вимушено. Тобто ми виходимо з того, що частина людей не може переїхати на підконтрольну територію України, маючи особисті причини. Зокрема, це стосується піклування про літніх родичів, піклування про власне майно, інших особистих причин, кожна з яких дійсно є особливою.
Сьогодні доволі складно виїхати з окупації. Ми розуміємо, що держава-агресор залишила виключно одну точку — аеропорт Шереметьєво, де наші громадяни зазнають жорсткої фільтрації. Дуже часто вони не можуть бути ані впущені, ані випущені з території рф або тимчасово окупованих територій. Стратегія повернення громадян з окупації має бути частиною стратегії деокупації територій і вже потім реінтеграції наших громадян в український простір.
— Як відновлювати довіру на деокупованих територіях?
— Насправді це залежить від того, наскільки тривалим був період окупації. Якщо ми беремо до уваги ті території, які були деокуповані у 2022–2023 роках, то там російська пропаганда не встигла настільки суттєво вплинути на свідомість населення. Якщо ж ми говоримо про деокупацію окремих районів Донецької і Луганської областей, а також Криму, які перебувають під окупацією вже 11 років, це дійсно буде кропіткий процес. Потрібно розуміти, що ті, хто ідеологічно підтримує російську федерацію, у разі деокупації будуть виїжджати на територію країни-агресора. Ті, хто залишився відданий демократичним цінностям і принципам української держави, будуть поступово входити в наш гуманітарний контекст. Тут вкрай важлива просвітницька діяльність.
Також для людей важливо, щоб не було тавра, що вони жили під окупацією та що вони в тому винні. Люди не винні в тому, що жили під ярмом російської федерації, якщо не брати до уваги тих, хто співпрацював із ворогом.
— Чому важливо захищати права нацменшин в умовах війни?
— Права національних меншин важливо захищати не тільки в умовах воєнного стану, а й упродовж усього періоду їхнього проживання на території держави. У нас так збіглося в часі, що нове законодавство про захист прав національних меншин було прив’язане до набуття статусу кандидата на вступ у Європейський Союз. Тому процеси євроінтеграції значним чином стимулювали зміни законодавства щодо національних меншин.
Варто зазначити, що ми в Україні маємо доволі широке розмаїття національних меншин, у нас понад 130 різних національних спільнот. На державному рівні ми прагнемо їхньої повноцінної інтеграції в українське суспільство, не застосовуючи водночас будь-яких насильницьких методів асиміляції. Тобто Україна заклала доволі демократичну модель щодо існування національних меншин в Україні: держава визнає їхню етнічну ідентичність та культурну самобутність, але водночас сприяє, щоб вони були повноцінними членами українського суспільства, могли реалізовувати свої права та виконувати обов’язки, не зазнавали дискримінації за етнічною та національною ознаками. Окрім того, не потрібно забувати, що в нас ще є окремий закон про корінні народи. Він стосується трьох корінних народів Криму: кримчаків, караїмів та кримських татар.
Протягом останніх років було зроблено доволі багато для захисту прав національних меншин. Це стосується оновлення законодавства, впровадження урядової програми «Єдність у різноманітті», формування планів дій щодо захисту прав осіб, які є представниками національних меншин. Але так само залишаються актуальними питання щодо продовження та формування ефективної моделі етнонаціональної політики.
— Які кроки вживаються для запобігання дискримінації?
— Коли ми говоримо про питання дискримінації, то воно є комплексним. Ми не можемо будувати антидискримінаційну політику так, щоб захищати людей лише за окремими ознаками, наприклад за віком чи статтю, і водночас ігнорувати інші важливі чинники, як-от етнічне походження чи сексуальна орієнтація. Власне, протидія дискримінації є однією з європейських цінностей, тож ми дотримуємося цього курсу.
В Україні доволі застаріле антидискримінаційне законодавство, тому в парламенті є низка ініціатив щодо вдосконалення поточного правового регулювання. Зокрема, мова йде про протидію мові ворожнечі та про запобігання злочинів із мотивів нетерпимості.
У парламенті на розгляді є законодавча ініціатива, яка передбачає посилення відповідальності за прояви дискримінації. Діяння з мотивів нетерпимості будуть визнаватись як обтяжливі обставини. Цей законопроєкт пропонує механізм для ефективної протидії дискримінації, і я сподіваюся, що він буде ухвалений парламентом.
— Що ви думаєте про можливість скасування довічного ув’язнення для жінок?
— Можливість скасування найвищої міри покарання для жінок є актуальним питанням. У межах наявних законодавчих ініціатив у парламенті щодо цієї проблематики таку можливість народні депутати аналізували. Тема складна для сприйняття багатьох, тому потребує окремої дискусії та активної адвокації. Якби наявна законодавча ініціатива була винесена до сесійної зали, то я її б підтримала. Адже це про надію для тих, хто сьогодні відбуває покарання.
Якщо розглядати це питання інституційно, то важливо, щоб запрацювала комісія у питаннях помилування. Завдяки її роботі можна зменшити кількість жінок і чоловіків, до яких застосовано такий вид покарання, як довічне позбавлення волі. Робота цієї комісії прямо залежить від політичної волі вищого керівництва держави.
— Чи обговорюється пом’якшення умов для жінок, які відбувають довічне ув’язнення?
— Дискусії щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі, — я б не ділила тут на жінок і чоловіків — постійно відбуваються в межах парламенту та нашого комітету. Дуже часто йдеться про скорочення строку, після якого особа може бути помилувана. Часто правозахисники привертають увагу до цієї проблематики.
У роботі комітету ми здійснюємо моніторингові візити до місць несвободи. Під час таких поїздок ми оцінюємо стан дотримання прав людини, умови перебування засуджених, а після цього спрямовуємо запити до керівництва та низки державних установ. На базі нашого комітету працює підкомітет з питань функціонування національного превентивного механізму, який очолює народний депутат Костянтин Іванович Касай. Як голова цього профільного підкомітету, він систематично з правозахисниками та представниками уповноваженого ВР відвідує місця несвободи з подальшим реагуванням на порушення.
Особливий фокус питання захисту прав засуджених має під час заходів, які присвячені Дню захисту прав людини.
— Чи можливі перегляд вироку або умовно-дострокове звільнення після відбуття понад 20 років?
— За загальним правилом Кримінальний кодекс України передбачає позбавлення волі на строк від 1 до 15 років або ж довічно. Чинне законодавство передбачає перегляд довічного позбавлення волі: у межах процедури помилування таке покарання може бути замінено на позбавлення волі на строк не менше ніж 25 років. Водночас відповідно до встановленого порядку помилування особа, засуджена до довічного позбавлення волі, може подавати клопотання про своє помилування лише після відбуття нею не менше ніж 15 років призначеного покарання.
Власне, як я вже зазначила в попередньому питанні, ці строки постійно є полем для дискусії в межах депутатського корпусу та правозахисного кола. Наш Комітет з прав людини завжди адвокатує зменшення цих строків. З іншого боку, Комітет з питань правоохоронної діяльності завжди більш обережно ставиться до цього, а його рішення є визначальним у цьому питанні.
— Чи надходять ініціативи про залучення чоловіків-довічників на фронт?
— Можливо, такі ініціативи обговорюються серед окремих депутатів, але відповідних зареєстрованих законопроєктів немає. Особисто я таких дискусій не чула.
— Які правові та моральні ризики таких рішень?
— Важко розмірковувати про теоретичність цих ризиків. Будемо виходити з практики, адже вже діє закон про залучення до війська осіб, які відбували покарання в місцях несвободи. Питання суспільної справедливості перед цим голосуванням було вкрай важливе для депутатів. Чи справедливо, що людина обмінює строк відбуття покарання на перебування у війську? Які категорії засуджених осіб можуть перебувати в ЗСУ?
Також підіймалося питання щодо можливого розхитування дисципліни в бойових підрозділах і питання інтеграції раніше ув’язнених осіб до війська.
Було багато дискусій, але сьогодні бачимо, що ця ідея мала сенс. Ризики є завжди, тому часто нам, як депутатам, складно ухвалювати рішення, які впливають на долі людей, але без цього не буде змін у державі.
— Що дає вам особисто сили й далі працювати в ці часи?
— По-перше, це відповідальність перед українським суспільством. По-друге, це віра в наше світле майбутнє. Після таких важких випробувань, крізь які сьогодні проходить Україна, ми маємо всупереч усьому стати квітучою державою.
— Якою ви бачите Україну після перемоги?
— Україна сьогодні докладає всіх зусиль для повноцінної перемоги та капітуляції російської федерації. Але з огляду на наявний політичний контекст навряд чи російська федерація зникне з мапи світу, тому воєнна загроза для нас буде залишатися актуальною.
Після завершення бойових дій відбуватиметься великий процес відбудови, а також реінтеграції населення між тими, хто залишався в Україні, між тими, хто сьогодні під тимчасовим прихистком перебуває в державах Європи, між тими, хто повернеться з фронту, між тими, хто приїде з окупації, і між іншими групами. Це буде великий процес перезавантаження України, де ми разом заліковуватимемо рани, які в нас залишаться після збройної агресії російської федерації, та будуватимемо спільне майбутнє.
Не можу сказати, що це буде легкий процес, але я щиро вірю в те, що разом ми зможемо подолати ті виклики, які будуть стояти в післявоєнній Україні. Ми станемо ще сильнішими та побудуємо демократичну державу, де захист прав людини буде пріоритетом.
— Дуже дякую вам за щире, глибоке та змістовне інтерв’ю, яке ви дали для газети «В’язень». Ваші слова — це не просто відповіді, а справжній голос людяності, совісті й надії для всіх, хто сьогодні шукає справедливості, гідності та миру.
Ваша принциповість, послідовна позиція щодо прав людини, захисту національних меншин, жінок, постраждалих, а також ув’язнених викликає щиру повагу. Дякую за те, що ви не уникаєте складних тем, за вашу відкритість до діалогу та рішучість у підтриманні гуманістичних змін у правовій системі України.
Нехай Господь благословляє вас у всіх ваших добрих справах і починаннях! І нехай Україна завжди має таких народних обранців, як ви, — чесних, відважних і відданих своєму народу!
P. S. Неллі Іллівно, оскільки наша газета та сайт мають прямий стосунок до людей, які відбувають покарання, у мене до вас є невелике прохання — озвучити це звернення до народних депутатів України.
Річ у тім, що Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» від 18.10.2022 № 2690-ІХ, після набрання чинності яким у вітчизняну правову систему запроваджено «двоетапний» механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі: спочатку довічне позбавлення волі має бути замінене позбавленням волі на певний строк, а потім до особи, яка відбуде певну частину цього «нового» покарання, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від нього, а не від довічного позбавлення волі. Цей закон є повністю дискримінаційним щодо людей, які відбули вже понад 15, 20, 30 років свого довічного покарання.
До нас у редакцію приходить величезна кількість листів із проханням домогтися елементарної справедливості, якщо ми вважаємо, що живемо в правовій державі. Тому я вас дуже прошу озвучити це звернення в Комітеті з питань правоохоронної діяльності, щоб парламент проголосував за зміну в цьому законі та відновив справедливість. Ось сам текст звернення.
— Опрацюю.
— Ще раз дуже дякую за інтерв’ю.
Інтерв’ю брав І. Горік
Мир, который глотает тьму: чем мы питаемся каждый день?
Светильник для тела есть око. Итак, если око твоё будет чисто, то всё тело твоё будет светло…
Матфея 6:22
Сегодня открой любую новостную ленту — и что ты увидишь?
Война... Кровь... Страх... Скандал... Убийство... Грех... Отчаяние, растянутое на миллиарды экранов. Словно весь мир соревнуется, кто быстрее и жёстче разрушит последние остатки света. Сегодня информационное пространство — это не просто отражение событий, это пища для души. И вопрос «Чем питается твоя душа?» становится судьбоносным.
Новости как оружие. Большинство мировых медиа уже давно не рассказывают правду — они управляют настроениями, страхами, слепотой. Они как будто соревнуются: кто больнее ударит по сердцу, кто выльет больше грязи, кто навяжет нужное мнение быстрее и изощрённее.
Война? Не объяснение — а кровь и крики. Боль? Не сострадание — а жареный заголовок. Скандал? Не истина — а шоу для рейтинга. Грех? Не предупреждение — а реклама.
А душа человека? Она уже не реагирует. Она привыкла к убийствам, к порнографии, к подлости. Мы не удивляемся злу — мы им питаемся.
Что происходит с человечеством? Мы живём в информационном аду.
Мир словно упал в бездонную яму новостей, где нет света, только вспышки страха и пепел разрушений. А ведь человек создан для другого. Он создан не для того, чтобы быть зрителем гибели. Он создан быть образом Творца. Носителем света. Глашатаем правды.
Кто скажет слово, которое оживит? Ведь мир не нуждается в новой сенсации.
Он нуждается в слове, которое не убивает, а пробуждает; в информации, которая не порабощает, а спасает. В новостях, которые ведут к истине, а не в ад.
Нам нужны вестники. Стражи. Люди, чьё слово оживляет. Нужны СМИ, которые будут говорить не то, что выгодно, а то, что нужно для спасения души.
А чем питаешься ты? Остановись. Закрой ту лживую ленту. Открой сердце. И посмотри: что внутри? Боль? Страх? Или пустота? И если да, значит, ты голоден. Твоя душа истощена. Пора накормить её светом. Пора выбрать — что впускаешь в свой разум. Пора не просто читать и смотреть — пора жить.
Хочешь изменить мир? Начни с того, что впускаешь в себя. И стань сам тем словом, которое несёт жизнь, а не смерть.
И. Горик
заступником голови Робочої групи з розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи при Президентові України, доктором юридичних наук, професором
— Миколо Івановичу, щиро дякую Вам, що знайшли час дати інтерв’ю для нашої газети. Річ у тім, що багато читачів нашої газети не можуть самостійно правильно трактувати ті чи інші статті Кримінального кодексу України (далі — КК України), і тому ми звернулися до Вас за роз’ясненням.
— Дякую, що звернулися. Відповім на всі запитання.
— До нас у редакцію надходить велика кількість листів, у яких люди цікавляться: чому так довго триває робота щодо створення нового КК України? Наскільки нам відомо, проєкт нового КК України мали внести на розгляд до Верховної Ради України (далі — ВРУ) ще 2021 року — поправте мене, якщо я помиляюся, — але він досі проходить чергову редакцію. У чому причина та коли дійсно ви плануєте передати його на розгляд до ВРУ?
— Проєкт нового Кримінального кодексу України насправді загалом готовий досить давно. Весною 2023 року розробники дістали висновки національних та закордонних експертів щодо його змісту, висновок лінгвістичної експертизи, опрацювали зауваження та пропозиції... Після цього чекаємо лише на появу «політичної волі» щодо внесення цього проєкту на розгляд парламенту. Готовність проєкту нового КК України до його розгляду фактично зафіксована в монографії «Проєкт нового Кримінального кодексу України: передумови розробки, концептуальні засади, основні положення», яка була підготовлена літом 2024 року членами Робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, утвореної Указом Президента України № 584/2019 від 7 серпня 2019 року. Ця монографія є у відкритому доступі: https://newcriminalcode.org.ua/upload/media/2024/10/07/monografiya-proyekt-novogo-kk-ukrayiny.pdf.
Так само будь-який охочий може ознайомитися і з текстом проєкту нового Кримінального кодексу України: https://newcriminalcode.org.ua/criminal-code. Той факт, що до проєкту час від часу вносяться певні зміни (і публікуються його нові редакції), означає лише те, що його розробники не склали руки, а своєчасно та адекватно реагують на зміни законодавства, ратифікацію нових міжнародних договорів, процес євроінтеграції України, слушні пропозиції науковців і практиків тощо.
— Скажіть, будь ласка, у новому КК України в усі статті внесено зміни або доповнення?
— Проєкт нового КК України не є ані збіркою змін до чинного КК України, ані новою редакцією чинного КК України. Це — абсолютно інший нормативно-правовий акт. У нього інша структура, навіть нумерація статей, та значно відмінний зміст.
— На сьогодні в КК України немає умовно-дострокового звільнення для довічно ув’язнених людей. Стаття 81 КК України не передбачає такої норми. А в статті 82 КК України є норма щодо заміни довічного покарання на певний строк без урахування відбутих років, що чинить дискримінацію до осіб, хто відбув понад 15 років свого покарання. І суди, на жаль, не звертають на це уваги. Чи є зміни в цих статтях у новому КК України?
— Так, у проєкті нового КК України відповідні положення передбачені. Є інститут зупинення виконання довічного ув’язнення у зв’язку з його заміною обмеженням свободи під умовою (стаття 3.5.8). Цією статтею визначено, що суд може зупинити виконання довічного ув’язнення у зв’язку з його заміною обмеженням свободи (про обмеження свободи як новий вид покарання можна прочитати в статті 3.2.5 проєкту). Це може статися після фактичного відбуття 25 років ув’язнення засудженою особою, здатною реінтегруватися в суспільство, якщо:
1) встановлено низький рівень ризику вчинення нею нового злочину,
2) особа вжила всіх залежних від неї заходів для здійснення реституції чи компенсації та
3) особа надала згоду на заміну довічного ув’язнення обмеженням свободи.
У разі зупинення виконання довічного ув’язнення обмеження свободи призначається строком на 10 років.
Особа звільняється від відбування довічного ув’язнення за умови, якщо вона під час відбування обмеження свободи:
1) виконала покладені на неї обов’язки та
2) не вчинила двох чи більше провин або злочину,
3) здійснила реституцію чи компенсацію або вжила всіх залежних від неї заходів для їх здійснення, якщо на момент заміни довічного ув’язнення обмеженням свободи вона цього не зробила.
— Читачі нашої газети ставлять таке запитання: чому в новому КК України немає статті 4.3.12, на яку покликається пункт 4 статті 12.1.13?
— Бачу, Ви вже непогано орієнтуєтесь у статтях проєкту нового КК України. Насправді малася на увазі стаття 3.4.12, а не 4.3.12, це була явна технічна описка, яку вже виправлено. Але тепер це стаття 3.5.8 (нумерація статей змінилася після того, як розділ 3.4 проєкту КК за результатами засідання Робочої групи 30 квітня було розділено на два розділи).
— І як правильно розуміти пункт 4 статті 12.1.13 нового КК України?
— Частину 4 статті 12.1.13 треба розуміти так, що особі, яка засуджена до довічного ув’язнення за злочин, вчинений до набрання чинності новим кодексом, з дня набрання ним чинності суд може зупинити виконання цього покарання у зв’язку з його заміною обмеженням свободи за умов, визначених у статті 3.5.8.
— Що мовиться в новому КК України щодо помилування довічно ув’язнених людей? На жаль, сьогодні інститут помилування для довічно ув’язнених у нашій країні просто не працює.
— Відповідно до статті 3.5.11 проєкту нового КК, щодо особи, яка відбуває довічне ув’язнення, Указом Президента України про її помилування можуть бути передбачені (альтернативно): 1) заміна довічного ув’язнення після відбуття особою не менше 20 років цього покарання строковим ув’язненням від 10 до 15 років, яке обчислюється з дня заміни покарання, або 2) припинення виконання довічного ув’язнення після відбуття особою не менше 30 років цього покарання.
— Який нагляд буде для тих, кого звільнятимуть умовно-достроково від відбування довічного покарання, і хто здійснюватиме цей нагляд?
— Так званого умовно-дострокового звільнення не буде. Цей інститут дістане іншу назву та інший зміст: зупинення виконання довічного ув’язнення у зв’язку з його заміною обмеженням свободи під умовою. Обмеження свободи означатиме, що до особи будуть застосовуватися:
1) наглядові засоби пробації (частина 1 статті 3.6.1),
2) один або декілька соціально-виховних засобів пробації (частина 2 статті 3.6.1),
3) один або декілька з таких засобів, як громадські роботи, електронний моніторинг, домашній арешт, пенітенціарний арешт.
Строк обмеження свободи, якщо буде заміна довічного ув’язнення, — 10 років.
Якщо особа, якій довічне ув’язнення замінене обмеженням свободи, злісно не виконуватиме зазначені засоби після того, як їх було посилено, суд за поданням органу пробації замінюватиме обмеження свободи строковим ув’язненням на 10 років.
Отже, відповідний нагляд будуть здійснювати органи пробації.
— Ще читачів нашої газети цікавить таке запитання. Якщо особа вчинила особливо тяжкий злочин до 21 року та сьогодні відбуває довічне покарання, то згідно з новим КК України їй замінять довічне покарання на 20 років. Тобто таких засуджених, хто вже відбув 20 років і більше, під час заміни випустять просто із зали суду, правильно?
— Так, відповідно до частини 3 статті 3.2.7 проєкту нового КК України, довічне ув’язнення не може бути призначене особі, яка вчинила злочин у віці до 21 року. Частиною 3 статті 1.4.2 передбачено, що кримінальний кодекс має зворотну дію в часі у випадках пом’якшення кримінальної відповідальності особи або іншим чином поліпшення її правового статусу. Тому правильно: якщо особа вчинила особливо тяжкий злочин у віці до 21 року та відбуває довічне позбавлення волі, то після набрання чинності новим КК України це покарання буде замінене їй на строк 20 років, а якщо вона це покарання відбула, то буде вважатися такою, що відбула це покарання.
— Скільки ще редакцій має пройти новий КК України, щоб його вже передали на розгляд до ВРУ? Чи є якісь для цього строки?
— Насправді немає значення кількість редакцій. Поки немає запиту від Президента України, який створив Робочу групу з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, або від іншого суб’єкта законодавчої ініціативи на внесення проєкту нового КК України на розгляд Верховної Ради, Робоча група буде й далі збиратися на свої щотижневі засідання та удосконалювати текст проєкту, враховувати пропозиції, які їй будуть надавати зацікавлені особи. Можливо, у мирний час зацікавленість влади в новому КК України була б вищою. Війна відсуває речі, які можуть здаватися не першорядними.
Але звернімо увагу на План заходів, спрямованих на виконання Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки й оборони України на 2023–2027 роки, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2024 року № 792-р. Ним у розділі 2, «Послідовна кримінальна політика...», передбачено такий захід: «2.1.1. розроблення та подання до Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Кримінального кодексу України, щодо: системи ефективних типізованих комплексів кримінально-правових засобів, які повинні застосовуватися залежно від видів кримінальних правопорушень та особливостей осіб, які їх учиняють; системи кримінально-правових засобів, що включають: покарання, пробацію, судимість, засоби безпеки, реституцію і компенсацію, конфіскацію майна, кримінально-правові засоби щодо юридичної особи, а також визначення співвідношення між ними та підстав і порядку їх застосування».
У ІІІ кварталі 2025 року відповідний законопроєкт має бути подано до Верховної Ради України. Серед виконавців цього заходу зазначена Комісія з питань правової реформи при Президентові України.
Як один із розробників цього Плану заходів маю підстави вважати, що в пункті 2.1.1 якраз і йдеться про проєкт нового КК України.
— Ще раз дякую Вам за інтерв’ю для нашої газети.
— Дякую і я за Вашу цікавість до проєкту нового Кримінального кодексу України та прошу поширювати знання про нього як про більш справедливий, юридично визначений, гуманний кримінальний закон. Якщо матимете обґрунтовані зауваження чи пропозиції до його тексту, Робоча група їх обов’язково розгляне.
Інтерв’ю брав І. Горік
Пасха — это не просто праздник. Это — выход!
Каждому человеку, особенно сидящему за решёткой, знакомо слово «распятие». Это не теологический термин — это боль, одиночество, суд, предательство, несправедливость. Это чувство, когда кажется, что тебя оставили все — даже Бог. Но знаете, кто прошёл этим путём первым? Иисус Христос.
Он был арестован, избит, осуждён и распят. Без вины. Без защиты. Он знал, что такое «быть узником». Он знал, что такое одиночество, страх, пот в виде капель крови. Но Он пошёл на Крест не потому, что был слаб, а потому, что был силён в любви.
Крест — это не точка. Крест — это дверь. После Креста — пустая гробница. После тьмы — Свет. После смерти — воскресение. И именно поэтому Пасха — это выход. Выход из ада в надежду. Из безысходности — в смысл. Из смерти — в жизнь.
Дорогие братья и сёстры, узники и свободные, верующие и ищущие!
Христос прошёл этот путь ради каждого из нас. Никто не забыт. Никто не потерян. Каждый может начать сначала. Даже если осталась всего одна искренняя молитва: «Помяни меня, Господи, во Царствии Твоём».
Пасха — это не просто победа. Это — твоя и моя надежда, что всё можно воскресить: душу, веру, любовь, смысл жизни.
Христос воскрес! А значит, ты не один. А значит, будет свет. А значит, всё возможно.
Голгофа
По древу стекала безвинная кровь,
Всё небо чернело от боли.
А люди на жребий делили хитон,
Не ведая, в чьей это воле...
Голгофа проклятья, насилья и зла,
Голгофа людских поруганий...
О, если б ты знала, кого обрекла
На крестные эти страданья...
Взгляни, человечество, в даль тех веков,
Где Он, на кресте изнывая,
Дарил всем прощенье и Божью любовь,
Греха никому не вменяя.
Он умер за нас, чтобы мир наш спасти,
Чтоб всем повернуть сад Эдемский.
Он умер за всех, чтобы я и чтоб ты
Сегодня с ним вместе воскресли!
Блаженны познавшие жертву Христа,
Блаженны все чистые сердцем.
Для них приготовлена жизнь на века —
От царства Земли — до Небесья!
С любовью ко всем читателям,
И. Горик
Дорогие друзья!
С радостью представляем вашему вниманию новый весенний выпуск нашей газеты — «Узник» №2 (53), 2025. Это особый номер — наполненный светом воскресения, живой верой и свидетельствами надежды, которые звучат из самых неожиданных мест: из тюремных камер, из сломанных судеб, из сердца, нашедшего свободу во Христе.
В номере:
• вдохновляющие свидетельства заключённых из разных стран,
• размышления о прощении, покаянии и новой жизни,
• стихи и молитвы, рождённые в тишине одиночества,
• материалы на трёх языках: русском, украинском и английском.
Газета «Узник» — это голос тех, кто нашёл свободу даже за решёткой. Это свидетельство о том, что Христос жив и действует, даже там, где мир ставит точку.
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
С любовью во Христе,
редакция международной христианской газеты «Узник»
Вниманию читателей!
Презентация очередного, рождественского номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
Всех читателей с Рождеством Христовым и наступающим Новым годом!
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
ДЛЯ ЗАСУДЖЕНИХ УКРАЇНИ БІРЖА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Вниманию читателей!
Презентация осеннего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Вниманию читателей!
Презентация летнего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Вниманию читателей!
Презентация весеннего, пасхального номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
Всех читателей с Воскресением Христовым! Христос воскрес!
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Реалізація права на людську гідність осіб, засуджених до довічного позбавлення волі
Вниманию читателей!
Презентация очередного, рождественского номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
Всех читателей с Рождеством Христовым и наступающим Новым годом!
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №838/2023
Про внесення змін до Положення про порядок здійснення помилування
Вниманию читателей!
Презентация очередного, осеннего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Вниманию читателей!
Презентация очередного, летнего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках).
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.