Когда мир дрожит — признаки последнего времени
«…Всякий человек да будет скор на слышание, медлен на слова, медлен на гнев…» (Иак. 1:19).
Мир содрогается. Разрушительные ураганы, землетрясения, небывалые наводнения, безжалостные пожары, эпидемии, а теперь и масштабные техногенные катастрофы — как, например, недавнее бедствие в Техасе. Всё это не просто случайности, не только следствие климатических сдвигов или небрежности цивилизации. Это громкие сигналы, духовные звонки, которые небеса посылают человечеству.
Всё это не новые события — и войны, и глады, и моры, как говорил Иисус Христос, были всегда. Но особенность нашего времени в том, что эти события происходят одновременно и повсеместно, усиливаясь, подобно родовым схваткам, о которых упомянул Сам Спаситель (Мф. 24:8).
Сегодня тревожно не только от земных бедствий. Страшнее внутреннее запустение, духовная глухота и нравственная деградация. Люди стали черствее, ожесточённее, безжалостнее друг к другу. Увеличилась агрессия, ложь стала нормой, семья — понятием условным. Даже в церквях всё чаще звучит не истина, а удобные для слуха формулы успеха и самореализации.
«…И, по причине умножения беззакония, во многих охладеет любовь…» (Мф. 24:12) — эти слова сегодня исполняются на глазах. Библейская истина не в моде, она раздражает и считается «фанатизмом», а истинные служители нередко оказываются гонимыми не только в мире, но и внутри религиозных структур.
Почему приходят бедствия? Многие спрашивают: «Если Бог есть любовь, то почему Он допускает страдания и катастрофы?»
Ответ в Писании: «Я поражал их, но они не чувствовали боли…» (Иер. 5:3). Господь во времена Ноя терпел долго, но наступил момент, когда дверь ковчега закрылась.
Бог не оставил мир — наоборот, как любящий Отец, Он громко стучит в закрытые сердца: через бедствия, войны, крушения экономик, разрушение быта, одиночество… Всё это — призыв к покаянию и пробуждению. Ибо, как говорит Писание, «не медлит Господь с исполнением обетования... но долготерпит нас…» (2 Петр. 3:9).
Сегодняшняя Америка и весь мир как Содом и Ниневия одновременно. Америка, как и многие другие страны, построила общество, в котором добро называют злом, а зло — добром. Но Бог неизменен. И если Ниневия когда-то спаслась через покаяние, то только это же спасение остаётся и для нас.
И всё же даже сейчас, среди этого хаоса и боли, ещё звучит призыв благодати: «Се, стою у двери и стучу…» (Откр. 3:20). Но дверь можно открыть только изнутри.
Сегодня — день покаяния, день исправления, день пробуждения. Вчерашний день уже не вернуть, а завтрашний может не наступить. Последний признак перед концом исполняется на наших глазах: Евангелие уже проповедано по всему миру. И если сегодня ты слышишь голос Божий — не ожесточи сердце.
Пусть все бедствия не станут поводом для страха, но станут стимулом для глубокого переосмысления и личной встречи с живым Христом.
«Ищите Господа, когда можно найти Его; призывайте Его, когда Он близко» (Ис. 55:6).
И. Горик
Вниманию читателей!
Презентация очередного, летнего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках), редактором которой является пожизненно заключённый.
 |  |  |
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Eric Putzig is the president of a US government-certified charitable organization (BuildUkraineDemocracy.com), a volunteer, Juris Doctorate from Georgetown University (USA), and an honorary doctor at both VNU and LNTU (Ukraine). He has lived outside the United States for 25 years in 12 different countries, many of which were conflict/war zones, managing U.S. government projects to develop institutions of law.
“Mr. Putzig, I am very grateful to you for taking the time to give an interview to the readers of our newspaper”.
“I am also grateful to you for inviting me to this interview”.
“You have unique experience in reforming judicial and legal systems in countries after military conflicts. What do you see as the key to effectively rebuilding justice systems?”
“The most important thing is that the people must understand what democracy is and the people must want to implement democratic processes in their country. As with any truly democratic system, this includes measures to reduce corruption. A system that is intended to deliver justice for the national community cannot do so if that system exists for the benefit of certain individuals. It is therefore logical to conclude that the more corrupt the system, the less ‘justice’ is delivered.
The problem, for example, in Afghanistan was that very few people cared about reforming anything: All they cared about was how to get money from the Americans. That is why Afghanistan is now one of the most miserable places on this entire planet”.
“You have worked in Iraq, Afghanistan, Cambodia. Which of the lessons learned there do you find particularly useful for modern Ukraine?”
“Ukraine reminds me most of East Timor, a very small country located on the eastern half of the island Timor. When I worked there, they had recently gained their independence from Indonesia: They had fought hard for their freedom, and this struggle gave value to their victory. As a new country, they were very eager to create a better society. They really cared about democracy.
I was in charge of training the new National Parliament on legislative process and procedure. Many of the members of Parliament had little education — they had been fighting in the jungle for years — but their motivation was what had so much value.
Ukraine is different in that Ukrainians are extremely well educated. However, their motivation is to improve society, to become more democratic, to break from the influence of criminal Russia and to align themselves more closely with civilized nations in Europe and throughout the world: This is why it reminds me of East Timor.
The United States — and any other country — is making a enormous mistake if they do not recognize that NOW is the time to help Ukraine. The Ukrainian people are motivated NOW to join the family of democratic nations. To not help them is, in my opinion, a moral sin”.
“What mistakes do governments most often make during post-conflict reforms? How can they be avoided?”
“Times of conflict and post-conflict are often the best times to implement reforms. This is because there is a certain chaos during these times and that chaos allows for new ideas and processes to be introduced. This can be more difficult during peace time, in my opinion, because institutions and people’s way of life is more habituated.
In my 25 years outside the United States in twelve different countries, there are two mistakes that I commonly see.
One: People want to return to ‘the good days of the past’. This type of thinking is understandable but works against moving the society forward in the right direction. My understanding is that even some older Ukrainians, for example, would like to return to the ‘times of peace’ when Russia controlled Ukraine. Of course, it was not a ‘time of peace’ at all: Russia has historically abused — mentally and physically — the Ukrainian people for more than 100 years now.
Two: People do not recognize that times of conflict and post-conflict offer a great opportunity to implement real, substantial, reforms (as I discussed above). You cannot think ‘Let’s get the economy working again and then we will discuss reforms’… NO… that is absolutely wrong. Democratic reforms, including serious anti-corruption programs that actually work, need to be identified and added into the work of the national, regional, and local governments during times of conflict and post-conflict, and it is the responsibility of the family of democratic nations to help with this process”.
“What role do you think civil society and human rights organizations play in Ukraine during the war?”
“Their role is absolutely essential. As I said, often the best time for reform is during and after conflict. An active civil society, including human rights organizations, is often the source of many of the best reforms. A democracy cannot rely on the government by itself to reform itself: Institutions, by their nature, do not easily identify problems they themselves have. I have heard hundreds of times by government leaders in so many countries the same thing: ‘We are operating just fine, we only need more money’.
Any democratic government MUST have a diverse and active civil society to help inform that government of what direction society should go and how that can be achieved. If a government does not have established mechanisms to communicate with citizens and civil society organizations — including receiving criticism and guidance, then it is very difficult to call that government ‘democratic’”.
“How do you assess Ukraine’s efforts to preserve the rule of law in conditions of active hostilities?”
“I think they are excellent. Ukraine is — mostly — resisting the urge to return to dictatorial methods learned while under Russian/Soviet influence, and is employing reasonable efforts to maintain the rule of law. People must understand that there are going to be some restrictions during a war: This is obvious. The question of when those restrictions become unreasonable — well — that is where government communication with its citizens and active civil society organizations is so important”.
“You have visited Ukrainian penitentiary institutions. What impression did they make on you? What, in your opinion, requires priority changes?”
“I’m sorry but I am not able to recommend any changes based on one visit. Typically such recommendations require a detailed review by an outside institution with a proven record for objectivity that will be 100 % transparent in it’s funding and review method.
I can say that if Ukraine wishes to align itself more closely with Europe they will have to do this in ALL aspects of the country. Countries do not get to pick and choose which elements of democracy they want. For example, you can’t say ‘We want less corruption and a better economy, but let’s not talk about human rights until later’. It doesn’t work like that. Strong democracies have low corruption, strong economies, and high human rights: These things are linked… they depend on each other”.
“How is the system of life imprisonment organized in the United States? What are the conditions for such convicts?”
“The United States is composed of 50 states. It is a republic, meaning each State has its own set of laws, including those laws which relate to imprisonment. We also have the national/federal government, and that has its own prison system for people that committed federal crimes. This dual-system (State and Federal) is not familiar to European countries and many other countries. It is complicated.
But I can tell you that in the United States the conditions of prisons can be enormously different. There are prisons, or sections within prisons, that are exclusively for violent criminals. And there are prisons, or sections within prisons, that are exclusively for nonviolent criminals (for example, a banker that committed fraud in order to steal money). Among the violent criminal prisons there are also differences: Some have a terrible reputation and others have a better reputation. This can be due to many factors, such as funding and the successful (or unsuccessful) methods of rehabilitation used in different States: Each State has its own ideas, policies, and methods of ‘rehabilitation’ and ‘punishment’”.
“Do the United States have mechanisms to review life sentences after a certain time? Do they have a chance for parole?”
“This depends on the sentencing they received from their trial, and it also depends on what State they were convicted in. In general, there are many types of life sentences, but we can basically divide them into two categories: Life with the possibility of parole, and life without the possibility of parole. For life with the possibility of parole, the possibility of parole becomes a possibility only after a minimum number of years has been served. That minimum number of years can vary greatly, and is determined at the time of the court’s conviction. Simple examples would be ‘Life with the possibility of parole after 10 years’ and ‘Life with the possibility of parole after 25 years’. In the case of life without the possibility of parole, this sentence is typically reserved for the most egregious crimes (for example: sexually abusing a child then torturing that child and then murdering that child)”.
“What factors are considered in such decisions behavior, remorse, length of time served, participation in rehabilitation programs, age?”
“I have no expertise in this subject. I can tell you the following: Parole determination for life sentences involves assessing various factors to determine if an inmate poses a continuing risk to public safety. These factors include the nature and circumstances of the offense, criminal history, behavior in prison, rehabilitation efforts, and plans for release. Parole boards also consider victim impact statements and the potential for supervision in the community. The security rating of the inmate within the prison can be a factor in determining whether they pose a significant risk. In some cases, age and other characteristics may be considered, although this is generally less common”.
“What is your attitude to the concept of ‘right to hope’ for life convicts? Do you consider it to be an integral element of a democratic society?”
“I do not see denial of the ‘right of hope’ as a breach of human rights. Let me explain. Consider the Nuremberg trials which took place after the end of World War Two. There were thirteen trials in all: Out of 199 defendants, 161 were convicted, and 37 were sentenced to death. I believe those death sentences were justified. (I also hope that in the future there will be trials for Putin and his criminal colleagues, and I hope they are, if warranted, all put to death.) I believe a death sentence is a more severe punishment than denial of ‘right of hope’. If I believe in the death penalty — and I do believe in it for very rare cases of absolutely egregious behavior — then I cannot say denial of the ‘right of hope’ is a breach of human rights.
But let me be clear: The death sentence should be reserved for the absolute worst crimes, and I do believe that the vast majority of people that do commit murder ARE capable of reforming. For that reason I believe the vast majority of people that do commit murder should be given the ‘right of hope’, if not during their sentencing then perhaps at a later date when, for example, the murderer has shown significant improvement after a 10-year period of time”.
“In Ukraine, more than 1,500 people are serving life sentences, most of them without a chance to have their sentences reviewed. How do you assess this situation from the point of view of human rights?”
“I think Ukraine has to recognize that as it modernizes its laws to conform more closely with those of other civilized democratic societies, it will need to revisit some of the judicial sentences given at a time when Ukraine’s laws and legal system (police, prosecutors, courts, prisons) were contradictory to those of a civilized democratic society”.
“Do you think it is possible to include the humanization of life imprisonment in the broader penitentiary reform of Ukraine?”
“Of course it is possible. The question is: Will Ukrainian society take an interest in such efforts when it is faced with the current war and, unfortunately, decades of rebuilding the country post-war? I believe one day there will be the will to do so, and when that occurs priority should be given to those prisoners who show the most promise of reform: That is where I would start. This priority should be determined by an objective third party that is 100 % transparent and not subject to corrupt practices. For example: Priority should be given to those that show true promise of reform, not to those that pay money into the system for preferential treatment”.
“What role can international partners play in the transformation of the Ukrainian penal system?”
“They can play an enormous role, and for this transformation Ukraine should seek out European experts rather than those of the United States (which is a very different type of society with a very different system that might not easily translate into the Ukrainian context)”.
“What personally inspires you to work in countries emerging from war and conflict?”
“I have always loved history, the ‘big moments’ when human civilization was at a turning point. Athenian democracy in the sixth century BC. The American and French Revolutions. So many others. I want to be ‘inside’ the turning points of history that exist during my lifetime: For me, this is the battle for the survival and growth of democracy. I believe in democracy. It is the next step in human evolution. I want to be part of that history, and for that reason and I am happy to risk my life for it”.
“What do you see at the heart of Ukraine? Do you believe in its potential to become an example of legal and moral revival after the war?”
“Without question, Ukraine has the greatest potential of all the countries I have intimate knowledge of. Ukraine has a highly educated population (although educational standards are at risk due in part to the COVID epidemic and now Russia’s criminal war), natural resources, strong national pride, a willingness (despite some people of the older generations) to recognize human rights in a manner that strong democratic societies do (most of Europe, Japan, Australia, Taiwan, many others), and — as I said with regard to East Timor — a strong desire to do so.
There is no reason why Ukraine cannot be like Canada, which has many similar characteristics (population, education, resources, national pride). Currently Canada’s gross domestic product is more than ten times that of Ukraine’s (or five times that of Ukraine’s if you are looking at Purchasing Price Parity). There is no reason why Ukraine cannot achieve this level of success IF the Ukrainian people DEMAND that real efforts are made to drastically reduce corruption. Economic development takes a long time, but with low corruption it is possible to achieve rapid development. With a stronger and stronger economy the country becomes safer and safer. Why? A stronger economy means a stronger military. I will be dead in fifty years, but I would not be surprised if in the year 2075 Ukraine was the leader of the European democratic family. And, I hope they are. God bless the Ukrainian people and Slava Ukraini!”
“Thank you very much again for the interview”.
The interview was conducted by I. Gorik
Українською це інтерв’ю можна прочитати тут.
Під час війни права людини опиняються на передовій не менше, ніж армія. Як зберегти гідність і рівність у суспільстві, яке бореться за своє існування? Як не забути про жінок, дітей, людей з окупованих територій, національні меншини та ув’язнених в умовах щоденного стресу, втрат і руйнувань? Про це та інше ми поговорили з Неллі Іллівною Яковлєвою, народною депутаткою України, заступницею голови Комітету з прав людини та головою підкомітету з питань прав людини та антидискримінації.
— Неллі Іллівно, я дуже вдячний вам, що ви знайшли час дати інтерв’ю для читачів нашої газети.
— І я вам дякую за запрошення до інтерв’ю.
— Отже, почнімо з першого запитання. Скажіть, будь ласка, як війна вплинула на ситуацію з правами людини в Україні?
— Безумовно, війна негативно вплинула на стан справ із дотримання демократичних прав і свобод людини та громадянина. Це пов’язано з тим, що з 2014 року, й особливо протягом широкомасштабного вторгнення, порушується весь спектр прав людини, починаючи від основного права — права на життя. Також це стосується всього комплексу соціально-економічних прав, оскільки ми розуміємо, що відбулося надзвичайно багато руйнувань, люди покидають свої місця проживання або опиняються в окупації.
Крім того, якщо ми говоримо про певні обмеження, накладені часом воєнного стану, то це й обмеження свободи пересування наших громадян за кордон, й обмеження пересування людей із тимчасово окупованих територій.
Україна навіть надсилала листи до ООН, у яких офіційно зазначається, що певні права людини сьогодні в Україні протягом широкомасштабного вторгнення тимчасово неможливо забезпечити. Тому вплив війни у сфері захисту прав людини є значущим.
— Чи вдається Комітету з прав людини ефективно реагувати на порушення в бойових умовах?
— Якщо говорити про наш комітет, то наше завдання — закладати законодавчі підвалини та створювати такі умови в державі, щоб запобігти порушенням прав людини або протидіяти тим негативним явищам, які можуть виникати, зокрема в умовах бойових дій.
В умовах широкомасштабного вторгнення кожен із нас на своєму місці намагається максимально реалізовувати свої обов’язки та повноваження. Водночас не можу сказати, що нам це легко дається в умовах воєнного стану.
Зокрема, у комітету є певні законодавчі ініціативи, але парламентські процедури щодо ухвалення законодавчих ініціатив є жорстко формалізовані. Це означає дві речі: по-перше, це займає доволі багато часу, по-друге, потрібно мати підтримання більшої частини народних депутатів для ухвалення остаточного рішення.
— Як змінилася ситуація щодо жінок в українському суспільстві під час війни?
— Відбулося дуже багато радикальних змін. На початку широкомасштабного вторгнення та після цього багато жінок із дітьми виїхали з України та, відповідно, сьогодні перебувають під тимчасовим захистом у європейських та інших державах світу. Маємо розуміти, що частина з тих, хто виїхав, не повернеться в Україну, тому нам потрібно формувати державну політику так, щоб максимальна кількість громадянок усе ж таки поверталася після завершення бойових дій.
Водночас варто зазначити, що багато чоловіків пішло на фронт, у зв’язку з чим на жінок лягло ще більше побутових обов’язків, рутинної праці, оскільки вони взяли на себе як піклування за дім, так і піклування про своїх дітей, літніх родичів та осіб з інвалідністю. Тому загальне навантаження на жінок суттєво зросло.
Ще один вплив широкомасштабного вторгнення — поступове розмивання межі між так званими чоловічими та жіночими професіями, оскільки жінки опановують професії, які раніше вважалися традиційно чоловічими.
І завершальне, але не останнє, що можна зазначити: щодня збільшується кількість українських жінок у війську та, відповідно, нам потрібно просувати стандарти рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у Збройних силах України, правоохоронних органах, тобто в секторі безпеки та оборони загалом.
— Що змінилося в ставленні до жінок в армії, політиці, волонтерстві?
— Протягом широкомасштабного вторгнення відбувалися тектонічні зміни в цій сфері, оскільки фактично Україна прямує до того, щоб посилити рівність прав і можливостей жінок та чоловіків.
Якщо ми говоримо про Збройні сили України, то в цьому контексті ще до початку широкомасштабного вторгнення на законодавчому рівні були зняті всі можливі перепони, щоб усі жінки займали будь-які посади в ЗСУ. Сьогодні продовжується робота із забезпечення рівних прав і можливостей у секторі безпеки та оборони. Проте всі проблеми не зникли, оскільки стереотипів залишається ще доволі багато.
Що стосується волонтерської сфери, то дійсно дуже багато жінок було залучено до цієї сфери. Цього року в Україні вперше презентувався Індекс гендерної рівності (Gender Equality Index). Згідно з його даними, у сфері волонтерства ми суттєво вирізняємося серед інших сфер. Україна випереджає всі інші європейські держави.
Якщо говорити про політику, то сьогодні питання виборчого процесу поставлено на паузу через воєнний стан. Але водночас на розгляді парламенту перебувають законодавчі ініціативи, які спрямовані на посилення гендерної квоти під час виборів. У період відбудови нам дуже важливо залучати жінок до всіх процесів, які відбуватимуться в державі, і політичні процеси не є винятком.
— Чи є ініціативи щодо захисту жінок, які постраждали від сексуального насильства?
— Наприкінці минулого року парламент у цілому ухвалив законопроєкт, який стосується невідкладних проміжних репарацій не тільки для жінок, а і для чоловіків і дітей, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією російської федерації.
Цей закон має набути чинності 18 червня 2025 року. Він передбачає створення комісії при Міністерстві соціальної політики України, яка ухвалюватиме рішення про невідкладні проміжні репарації для постраждалих. Джерелом фінансування на цей момент буде міжнародна технічна допомога, але якщо вона буде припинена, то держава візьме цю функцію на себе.
— Які виклики ви бачите в питаннях деокупації та реінтеграції?
— Насправді дуже комплексне питання. Якщо ми зараз говоримо про деокупацію саме у воєнному плані, то головними викликами є людські й технічні ресурси.
Якщо ж ми говоримо про реінтеграцію людей, то одним із головних викликів, які стоять перед нами, — це питання часу. На територіях, які окуповані з 2014 року, змінюється майже покоління та підростають діти, які ніколи не жили в умовах незалежної України та світогляд яких формується в умовах тривалої окупації і російської пропаганди. Що довше час цієї окупації, то складніше нам буде реінтегрувати людей. Це не означає якоїсь безнадійності в цьому процесі, адже ми бачимо світовий досвід, де після 30 років роз’єднаного життя країни об’єднувалися після звільнення територій і відбувався процес соціальної трансформації в напряму солідарності.
Безумовно, це складні процеси, які потребують стратегічної візії від держави, відповідей на низку сенситивних питань. Експертне коло постійно цим займається. Наприклад, ще до початку широкомасштабного вторгнення в нас були законодавчі ініціативи щодо перехідного правосуддя, які передбачали питання того, що ми маємо робити після деокупації територій з людьми, які співпрацювали з агресором, як ми повертатимемо людей, які проживали в окупації, до українського історичного та культурного контексту, як ми разом далі будуватимемо наше майбутнє.
— Чи розробляється стратегія повернення громадян з окупації?
— Насамперед потрібно зазначити, що громадяни, які сьогодні проживають на тимчасово окупованих територіях, перебувають під окупацією вимушено. Тобто ми виходимо з того, що частина людей не може переїхати на підконтрольну територію України, маючи особисті причини. Зокрема, це стосується піклування про літніх родичів, піклування про власне майно, інших особистих причин, кожна з яких дійсно є особливою.
Сьогодні доволі складно виїхати з окупації. Ми розуміємо, що держава-агресор залишила виключно одну точку — аеропорт Шереметьєво, де наші громадяни зазнають жорсткої фільтрації. Дуже часто вони не можуть бути ані впущені, ані випущені з території рф або тимчасово окупованих територій. Стратегія повернення громадян з окупації має бути частиною стратегії деокупації територій і вже потім реінтеграції наших громадян в український простір.
— Як відновлювати довіру на деокупованих територіях?
— Насправді це залежить від того, наскільки тривалим був період окупації. Якщо ми беремо до уваги ті території, які були деокуповані у 2022–2023 роках, то там російська пропаганда не встигла настільки суттєво вплинути на свідомість населення. Якщо ж ми говоримо про деокупацію окремих районів Донецької і Луганської областей, а також Криму, які перебувають під окупацією вже 11 років, це дійсно буде кропіткий процес. Потрібно розуміти, що ті, хто ідеологічно підтримує російську федерацію, у разі деокупації будуть виїжджати на територію країни-агресора. Ті, хто залишився відданий демократичним цінностям і принципам української держави, будуть поступово входити в наш гуманітарний контекст. Тут вкрай важлива просвітницька діяльність.
Також для людей важливо, щоб не було тавра, що вони жили під окупацією та що вони в тому винні. Люди не винні в тому, що жили під ярмом російської федерації, якщо не брати до уваги тих, хто співпрацював із ворогом.
— Чому важливо захищати права нацменшин в умовах війни?
— Права національних меншин важливо захищати не тільки в умовах воєнного стану, а й упродовж усього періоду їхнього проживання на території держави. У нас так збіглося в часі, що нове законодавство про захист прав національних меншин було прив’язане до набуття статусу кандидата на вступ у Європейський Союз. Тому процеси євроінтеграції значним чином стимулювали зміни законодавства щодо національних меншин.
Варто зазначити, що ми в Україні маємо доволі широке розмаїття національних меншин, у нас понад 130 різних національних спільнот. На державному рівні ми прагнемо їхньої повноцінної інтеграції в українське суспільство, не застосовуючи водночас будь-яких насильницьких методів асиміляції. Тобто Україна заклала доволі демократичну модель щодо існування національних меншин в Україні: держава визнає їхню етнічну ідентичність та культурну самобутність, але водночас сприяє, щоб вони були повноцінними членами українського суспільства, могли реалізовувати свої права та виконувати обов’язки, не зазнавали дискримінації за етнічною та національною ознаками. Окрім того, не потрібно забувати, що в нас ще є окремий закон про корінні народи. Він стосується трьох корінних народів Криму: кримчаків, караїмів та кримських татар.
Протягом останніх років було зроблено доволі багато для захисту прав національних меншин. Це стосується оновлення законодавства, впровадження урядової програми «Єдність у різноманітті», формування планів дій щодо захисту прав осіб, які є представниками національних меншин. Але так само залишаються актуальними питання щодо продовження та формування ефективної моделі етнонаціональної політики.
— Які кроки вживаються для запобігання дискримінації?
— Коли ми говоримо про питання дискримінації, то воно є комплексним. Ми не можемо будувати антидискримінаційну політику так, щоб захищати людей лише за окремими ознаками, наприклад за віком чи статтю, і водночас ігнорувати інші важливі чинники, як-от етнічне походження чи сексуальна орієнтація. Власне, протидія дискримінації є однією з європейських цінностей, тож ми дотримуємося цього курсу.
В Україні доволі застаріле антидискримінаційне законодавство, тому в парламенті є низка ініціатив щодо вдосконалення поточного правового регулювання. Зокрема, мова йде про протидію мові ворожнечі та про запобігання злочинів із мотивів нетерпимості.
У парламенті на розгляді є законодавча ініціатива, яка передбачає посилення відповідальності за прояви дискримінації. Діяння з мотивів нетерпимості будуть визнаватись як обтяжливі обставини. Цей законопроєкт пропонує механізм для ефективної протидії дискримінації, і я сподіваюся, що він буде ухвалений парламентом.
— Що ви думаєте про можливість скасування довічного ув’язнення для жінок?
— Можливість скасування найвищої міри покарання для жінок є актуальним питанням. У межах наявних законодавчих ініціатив у парламенті щодо цієї проблематики таку можливість народні депутати аналізували. Тема складна для сприйняття багатьох, тому потребує окремої дискусії та активної адвокації. Якби наявна законодавча ініціатива була винесена до сесійної зали, то я її б підтримала. Адже це про надію для тих, хто сьогодні відбуває покарання.
Якщо розглядати це питання інституційно, то важливо, щоб запрацювала комісія у питаннях помилування. Завдяки її роботі можна зменшити кількість жінок і чоловіків, до яких застосовано такий вид покарання, як довічне позбавлення волі. Робота цієї комісії прямо залежить від політичної волі вищого керівництва держави.
— Чи обговорюється пом’якшення умов для жінок, які відбувають довічне ув’язнення?
— Дискусії щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі, — я б не ділила тут на жінок і чоловіків — постійно відбуваються в межах парламенту та нашого комітету. Дуже часто йдеться про скорочення строку, після якого особа може бути помилувана. Часто правозахисники привертають увагу до цієї проблематики.
У роботі комітету ми здійснюємо моніторингові візити до місць несвободи. Під час таких поїздок ми оцінюємо стан дотримання прав людини, умови перебування засуджених, а після цього спрямовуємо запити до керівництва та низки державних установ. На базі нашого комітету працює підкомітет з питань функціонування національного превентивного механізму, який очолює народний депутат Костянтин Іванович Касай. Як голова цього профільного підкомітету, він систематично з правозахисниками та представниками уповноваженого ВР відвідує місця несвободи з подальшим реагуванням на порушення.
Особливий фокус питання захисту прав засуджених має під час заходів, які присвячені Дню захисту прав людини.
— Чи можливі перегляд вироку або умовно-дострокове звільнення після відбуття понад 20 років?
— За загальним правилом Кримінальний кодекс України передбачає позбавлення волі на строк від 1 до 15 років або ж довічно. Чинне законодавство передбачає перегляд довічного позбавлення волі: у межах процедури помилування таке покарання може бути замінено на позбавлення волі на строк не менше ніж 25 років. Водночас відповідно до встановленого порядку помилування особа, засуджена до довічного позбавлення волі, може подавати клопотання про своє помилування лише після відбуття нею не менше ніж 15 років призначеного покарання.
Власне, як я вже зазначила в попередньому питанні, ці строки постійно є полем для дискусії в межах депутатського корпусу та правозахисного кола. Наш Комітет з прав людини завжди адвокатує зменшення цих строків. З іншого боку, Комітет з питань правоохоронної діяльності завжди більш обережно ставиться до цього, а його рішення є визначальним у цьому питанні.
— Чи надходять ініціативи про залучення чоловіків-довічників на фронт?
— Можливо, такі ініціативи обговорюються серед окремих депутатів, але відповідних зареєстрованих законопроєктів немає. Особисто я таких дискусій не чула.
— Які правові та моральні ризики таких рішень?
— Важко розмірковувати про теоретичність цих ризиків. Будемо виходити з практики, адже вже діє закон про залучення до війська осіб, які відбували покарання в місцях несвободи. Питання суспільної справедливості перед цим голосуванням було вкрай важливе для депутатів. Чи справедливо, що людина обмінює строк відбуття покарання на перебування у війську? Які категорії засуджених осіб можуть перебувати в ЗСУ?
Також підіймалося питання щодо можливого розхитування дисципліни в бойових підрозділах і питання інтеграції раніше ув’язнених осіб до війська.
Було багато дискусій, але сьогодні бачимо, що ця ідея мала сенс. Ризики є завжди, тому часто нам, як депутатам, складно ухвалювати рішення, які впливають на долі людей, але без цього не буде змін у державі.
— Що дає вам особисто сили й далі працювати в ці часи?
— По-перше, це відповідальність перед українським суспільством. По-друге, це віра в наше світле майбутнє. Після таких важких випробувань, крізь які сьогодні проходить Україна, ми маємо всупереч усьому стати квітучою державою.
— Якою ви бачите Україну після перемоги?
— Україна сьогодні докладає всіх зусиль для повноцінної перемоги та капітуляції російської федерації. Але з огляду на наявний політичний контекст навряд чи російська федерація зникне з мапи світу, тому воєнна загроза для нас буде залишатися актуальною.
Після завершення бойових дій відбуватиметься великий процес відбудови, а також реінтеграції населення між тими, хто залишався в Україні, між тими, хто сьогодні під тимчасовим прихистком перебуває в державах Європи, між тими, хто повернеться з фронту, між тими, хто приїде з окупації, і між іншими групами. Це буде великий процес перезавантаження України, де ми разом заліковуватимемо рани, які в нас залишаться після збройної агресії російської федерації, та будуватимемо спільне майбутнє.
Не можу сказати, що це буде легкий процес, але я щиро вірю в те, що разом ми зможемо подолати ті виклики, які будуть стояти в післявоєнній Україні. Ми станемо ще сильнішими та побудуємо демократичну державу, де захист прав людини буде пріоритетом.
— Дуже дякую вам за щире, глибоке та змістовне інтерв’ю, яке ви дали для газети «В’язень». Ваші слова — це не просто відповіді, а справжній голос людяності, совісті й надії для всіх, хто сьогодні шукає справедливості, гідності та миру.
Ваша принциповість, послідовна позиція щодо прав людини, захисту національних меншин, жінок, постраждалих, а також ув’язнених викликає щиру повагу. Дякую за те, що ви не уникаєте складних тем, за вашу відкритість до діалогу та рішучість у підтриманні гуманістичних змін у правовій системі України.
Нехай Господь благословляє вас у всіх ваших добрих справах і починаннях! І нехай Україна завжди має таких народних обранців, як ви, — чесних, відважних і відданих своєму народу!
P. S. Неллі Іллівно, оскільки наша газета та сайт мають прямий стосунок до людей, які відбувають покарання, у мене до вас є невелике прохання — озвучити це звернення до народних депутатів України.
Річ у тім, що Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» від 18.10.2022 № 2690-ІХ, після набрання чинності яким у вітчизняну правову систему запроваджено «двоетапний» механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі: спочатку довічне позбавлення волі має бути замінене позбавленням волі на певний строк, а потім до особи, яка відбуде певну частину цього «нового» покарання, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від нього, а не від довічного позбавлення волі. Цей закон є повністю дискримінаційним щодо людей, які відбули вже понад 15, 20, 30 років свого довічного покарання.
До нас у редакцію приходить величезна кількість листів із проханням домогтися елементарної справедливості, якщо ми вважаємо, що живемо в правовій державі. Тому я вас дуже прошу озвучити це звернення в Комітеті з питань правоохоронної діяльності, щоб парламент проголосував за зміну в цьому законі та відновив справедливість. Ось сам текст звернення.
— Опрацюю.
— Ще раз дуже дякую за інтерв’ю.
Інтерв’ю брав І. Горік
Мир, который глотает тьму: чем мы питаемся каждый день?
Светильник для тела есть око. Итак, если око твоё будет чисто, то всё тело твоё будет светло…
Матфея 6:22
Сегодня открой любую новостную ленту — и что ты увидишь?
Война... Кровь... Страх... Скандал... Убийство... Грех... Отчаяние, растянутое на миллиарды экранов. Словно весь мир соревнуется, кто быстрее и жёстче разрушит последние остатки света. Сегодня информационное пространство — это не просто отражение событий, это пища для души. И вопрос «Чем питается твоя душа?» становится судьбоносным.
Новости как оружие. Большинство мировых медиа уже давно не рассказывают правду — они управляют настроениями, страхами, слепотой. Они как будто соревнуются: кто больнее ударит по сердцу, кто выльет больше грязи, кто навяжет нужное мнение быстрее и изощрённее.
Война? Не объяснение — а кровь и крики. Боль? Не сострадание — а жареный заголовок. Скандал? Не истина — а шоу для рейтинга. Грех? Не предупреждение — а реклама.
А душа человека? Она уже не реагирует. Она привыкла к убийствам, к порнографии, к подлости. Мы не удивляемся злу — мы им питаемся.
Что происходит с человечеством? Мы живём в информационном аду.
Мир словно упал в бездонную яму новостей, где нет света, только вспышки страха и пепел разрушений. А ведь человек создан для другого. Он создан не для того, чтобы быть зрителем гибели. Он создан быть образом Творца. Носителем света. Глашатаем правды.
Кто скажет слово, которое оживит? Ведь мир не нуждается в новой сенсации.
Он нуждается в слове, которое не убивает, а пробуждает; в информации, которая не порабощает, а спасает. В новостях, которые ведут к истине, а не в ад.
Нам нужны вестники. Стражи. Люди, чьё слово оживляет. Нужны СМИ, которые будут говорить не то, что выгодно, а то, что нужно для спасения души.
А чем питаешься ты? Остановись. Закрой ту лживую ленту. Открой сердце. И посмотри: что внутри? Боль? Страх? Или пустота? И если да, значит, ты голоден. Твоя душа истощена. Пора накормить её светом. Пора выбрать — что впускаешь в свой разум. Пора не просто читать и смотреть — пора жить.
Хочешь изменить мир? Начни с того, что впускаешь в себя. И стань сам тем словом, которое несёт жизнь, а не смерть.
И. Горик
заступником голови Робочої групи з розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи при Президентові України, доктором юридичних наук, професором
— Миколо Івановичу, щиро дякую Вам, що знайшли час дати інтерв’ю для нашої газети. Річ у тім, що багато читачів нашої газети не можуть самостійно правильно трактувати ті чи інші статті Кримінального кодексу України (далі — КК України), і тому ми звернулися до Вас за роз’ясненням.
— Дякую, що звернулися. Відповім на всі запитання.
— До нас у редакцію надходить велика кількість листів, у яких люди цікавляться: чому так довго триває робота щодо створення нового КК України? Наскільки нам відомо, проєкт нового КК України мали внести на розгляд до Верховної Ради України (далі — ВРУ) ще 2021 року — поправте мене, якщо я помиляюся, — але він досі проходить чергову редакцію. У чому причина та коли дійсно ви плануєте передати його на розгляд до ВРУ?
— Проєкт нового Кримінального кодексу України насправді загалом готовий досить давно. Весною 2023 року розробники дістали висновки національних та закордонних експертів щодо його змісту, висновок лінгвістичної експертизи, опрацювали зауваження та пропозиції... Після цього чекаємо лише на появу «політичної волі» щодо внесення цього проєкту на розгляд парламенту. Готовність проєкту нового КК України до його розгляду фактично зафіксована в монографії «Проєкт нового Кримінального кодексу України: передумови розробки, концептуальні засади, основні положення», яка була підготовлена літом 2024 року членами Робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, утвореної Указом Президента України № 584/2019 від 7 серпня 2019 року. Ця монографія є у відкритому доступі: https://newcriminalcode.org.ua/upload/media/2024/10/07/monografiya-proyekt-novogo-kk-ukrayiny.pdf.
Так само будь-який охочий може ознайомитися і з текстом проєкту нового Кримінального кодексу України: https://newcriminalcode.org.ua/criminal-code. Той факт, що до проєкту час від часу вносяться певні зміни (і публікуються його нові редакції), означає лише те, що його розробники не склали руки, а своєчасно та адекватно реагують на зміни законодавства, ратифікацію нових міжнародних договорів, процес євроінтеграції України, слушні пропозиції науковців і практиків тощо.
— Скажіть, будь ласка, у новому КК України в усі статті внесено зміни або доповнення?
— Проєкт нового КК України не є ані збіркою змін до чинного КК України, ані новою редакцією чинного КК України. Це — абсолютно інший нормативно-правовий акт. У нього інша структура, навіть нумерація статей, та значно відмінний зміст.
— На сьогодні в КК України немає умовно-дострокового звільнення для довічно ув’язнених людей. Стаття 81 КК України не передбачає такої норми. А в статті 82 КК України є норма щодо заміни довічного покарання на певний строк без урахування відбутих років, що чинить дискримінацію до осіб, хто відбув понад 15 років свого покарання. І суди, на жаль, не звертають на це уваги. Чи є зміни в цих статтях у новому КК України?
— Так, у проєкті нового КК України відповідні положення передбачені. Є інститут зупинення виконання довічного ув’язнення у зв’язку з його заміною обмеженням свободи під умовою (стаття 3.5.8). Цією статтею визначено, що суд може зупинити виконання довічного ув’язнення у зв’язку з його заміною обмеженням свободи (про обмеження свободи як новий вид покарання можна прочитати в статті 3.2.5 проєкту). Це може статися після фактичного відбуття 25 років ув’язнення засудженою особою, здатною реінтегруватися в суспільство, якщо:
1) встановлено низький рівень ризику вчинення нею нового злочину,
2) особа вжила всіх залежних від неї заходів для здійснення реституції чи компенсації та
3) особа надала згоду на заміну довічного ув’язнення обмеженням свободи.
У разі зупинення виконання довічного ув’язнення обмеження свободи призначається строком на 10 років.
Особа звільняється від відбування довічного ув’язнення за умови, якщо вона під час відбування обмеження свободи:
1) виконала покладені на неї обов’язки та
2) не вчинила двох чи більше провин або злочину,
3) здійснила реституцію чи компенсацію або вжила всіх залежних від неї заходів для їх здійснення, якщо на момент заміни довічного ув’язнення обмеженням свободи вона цього не зробила.
— Читачі нашої газети ставлять таке запитання: чому в новому КК України немає статті 4.3.12, на яку покликається пункт 4 статті 12.1.13?
— Бачу, Ви вже непогано орієнтуєтесь у статтях проєкту нового КК України. Насправді малася на увазі стаття 3.4.12, а не 4.3.12, це була явна технічна описка, яку вже виправлено. Але тепер це стаття 3.5.8 (нумерація статей змінилася після того, як розділ 3.4 проєкту КК за результатами засідання Робочої групи 30 квітня було розділено на два розділи).
— І як правильно розуміти пункт 4 статті 12.1.13 нового КК України?
— Частину 4 статті 12.1.13 треба розуміти так, що особі, яка засуджена до довічного ув’язнення за злочин, вчинений до набрання чинності новим кодексом, з дня набрання ним чинності суд може зупинити виконання цього покарання у зв’язку з його заміною обмеженням свободи за умов, визначених у статті 3.5.8.
— Що мовиться в новому КК України щодо помилування довічно ув’язнених людей? На жаль, сьогодні інститут помилування для довічно ув’язнених у нашій країні просто не працює.
— Відповідно до статті 3.5.11 проєкту нового КК, щодо особи, яка відбуває довічне ув’язнення, Указом Президента України про її помилування можуть бути передбачені (альтернативно): 1) заміна довічного ув’язнення після відбуття особою не менше 20 років цього покарання строковим ув’язненням від 10 до 15 років, яке обчислюється з дня заміни покарання, або 2) припинення виконання довічного ув’язнення після відбуття особою не менше 30 років цього покарання.
— Який нагляд буде для тих, кого звільнятимуть умовно-достроково від відбування довічного покарання, і хто здійснюватиме цей нагляд?
— Так званого умовно-дострокового звільнення не буде. Цей інститут дістане іншу назву та інший зміст: зупинення виконання довічного ув’язнення у зв’язку з його заміною обмеженням свободи під умовою. Обмеження свободи означатиме, що до особи будуть застосовуватися:
1) наглядові засоби пробації (частина 1 статті 3.6.1),
2) один або декілька соціально-виховних засобів пробації (частина 2 статті 3.6.1),
3) один або декілька з таких засобів, як громадські роботи, електронний моніторинг, домашній арешт, пенітенціарний арешт.
Строк обмеження свободи, якщо буде заміна довічного ув’язнення, — 10 років.
Якщо особа, якій довічне ув’язнення замінене обмеженням свободи, злісно не виконуватиме зазначені засоби після того, як їх було посилено, суд за поданням органу пробації замінюватиме обмеження свободи строковим ув’язненням на 10 років.
Отже, відповідний нагляд будуть здійснювати органи пробації.
— Ще читачів нашої газети цікавить таке запитання. Якщо особа вчинила особливо тяжкий злочин до 21 року та сьогодні відбуває довічне покарання, то згідно з новим КК України їй замінять довічне покарання на 20 років. Тобто таких засуджених, хто вже відбув 20 років і більше, під час заміни випустять просто із зали суду, правильно?
— Так, відповідно до частини 3 статті 3.2.7 проєкту нового КК України, довічне ув’язнення не може бути призначене особі, яка вчинила злочин у віці до 21 року. Частиною 3 статті 1.4.2 передбачено, що кримінальний кодекс має зворотну дію в часі у випадках пом’якшення кримінальної відповідальності особи або іншим чином поліпшення її правового статусу. Тому правильно: якщо особа вчинила особливо тяжкий злочин у віці до 21 року та відбуває довічне позбавлення волі, то після набрання чинності новим КК України це покарання буде замінене їй на строк 20 років, а якщо вона це покарання відбула, то буде вважатися такою, що відбула це покарання.
— Скільки ще редакцій має пройти новий КК України, щоб його вже передали на розгляд до ВРУ? Чи є якісь для цього строки?
— Насправді немає значення кількість редакцій. Поки немає запиту від Президента України, який створив Робочу групу з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, або від іншого суб’єкта законодавчої ініціативи на внесення проєкту нового КК України на розгляд Верховної Ради, Робоча група буде й далі збиратися на свої щотижневі засідання та удосконалювати текст проєкту, враховувати пропозиції, які їй будуть надавати зацікавлені особи. Можливо, у мирний час зацікавленість влади в новому КК України була б вищою. Війна відсуває речі, які можуть здаватися не першорядними.
Але звернімо увагу на План заходів, спрямованих на виконання Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки й оборони України на 2023–2027 роки, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2024 року № 792-р. Ним у розділі 2, «Послідовна кримінальна політика...», передбачено такий захід: «2.1.1. розроблення та подання до Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Кримінального кодексу України, щодо: системи ефективних типізованих комплексів кримінально-правових засобів, які повинні застосовуватися залежно від видів кримінальних правопорушень та особливостей осіб, які їх учиняють; системи кримінально-правових засобів, що включають: покарання, пробацію, судимість, засоби безпеки, реституцію і компенсацію, конфіскацію майна, кримінально-правові засоби щодо юридичної особи, а також визначення співвідношення між ними та підстав і порядку їх застосування».
У ІІІ кварталі 2025 року відповідний законопроєкт має бути подано до Верховної Ради України. Серед виконавців цього заходу зазначена Комісія з питань правової реформи при Президентові України.
Як один із розробників цього Плану заходів маю підстави вважати, що в пункті 2.1.1 якраз і йдеться про проєкт нового КК України.
— Ще раз дякую Вам за інтерв’ю для нашої газети.
— Дякую і я за Вашу цікавість до проєкту нового Кримінального кодексу України та прошу поширювати знання про нього як про більш справедливий, юридично визначений, гуманний кримінальний закон. Якщо матимете обґрунтовані зауваження чи пропозиції до його тексту, Робоча група їх обов’язково розгляне.
Інтерв’ю брав І. Горік
Пасха — это не просто праздник. Это — выход!
Каждому человеку, особенно сидящему за решёткой, знакомо слово «распятие». Это не теологический термин — это боль, одиночество, суд, предательство, несправедливость. Это чувство, когда кажется, что тебя оставили все — даже Бог. Но знаете, кто прошёл этим путём первым? Иисус Христос.
Он был арестован, избит, осуждён и распят. Без вины. Без защиты. Он знал, что такое «быть узником». Он знал, что такое одиночество, страх, пот в виде капель крови. Но Он пошёл на Крест не потому, что был слаб, а потому, что был силён в любви.
Крест — это не точка. Крест — это дверь. После Креста — пустая гробница. После тьмы — Свет. После смерти — воскресение. И именно поэтому Пасха — это выход. Выход из ада в надежду. Из безысходности — в смысл. Из смерти — в жизнь.
Дорогие братья и сёстры, узники и свободные, верующие и ищущие!
Христос прошёл этот путь ради каждого из нас. Никто не забыт. Никто не потерян. Каждый может начать сначала. Даже если осталась всего одна искренняя молитва: «Помяни меня, Господи, во Царствии Твоём».
Пасха — это не просто победа. Это — твоя и моя надежда, что всё можно воскресить: душу, веру, любовь, смысл жизни.
Христос воскрес! А значит, ты не один. А значит, будет свет. А значит, всё возможно.
Голгофа
По древу стекала безвинная кровь,
Всё небо чернело от боли.
А люди на жребий делили хитон,
Не ведая, в чьей это воле...
Голгофа проклятья, насилья и зла,
Голгофа людских поруганий...
О, если б ты знала, кого обрекла
На крестные эти страданья...
Взгляни, человечество, в даль тех веков,
Где Он, на кресте изнывая,
Дарил всем прощенье и Божью любовь,
Греха никому не вменяя.
Он умер за нас, чтобы мир наш спасти,
Чтоб всем повернуть сад Эдемский.
Он умер за всех, чтобы я и чтоб ты
Сегодня с ним вместе воскресли!
Блаженны познавшие жертву Христа,
Блаженны все чистые сердцем.
Для них приготовлена жизнь на века —
От царства Земли — до Небесья!
С любовью ко всем читателям,
И. Горик
Дорогие друзья!
С радостью представляем вашему вниманию новый весенний выпуск нашей газеты — «Узник» №2 (53), 2025. Это особый номер — наполненный светом воскресения, живой верой и свидетельствами надежды, которые звучат из самых неожиданных мест: из тюремных камер, из сломанных судеб, из сердца, нашедшего свободу во Христе.
В номере:
• вдохновляющие свидетельства заключённых из разных стран,
• размышления о прощении, покаянии и новой жизни,
• стихи и молитвы, рождённые в тишине одиночества,
• материалы на трёх языках: русском, украинском и английском.
Газета «Узник» — это голос тех, кто нашёл свободу даже за решёткой. Это свидетельство о том, что Христос жив и действует, даже там, где мир ставит точку.
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
С любовью во Христе,
редакция международной христианской газеты «Узник»
Вниманию читателей!
Презентация очередного, рождественского номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках), редактором которой является пожизненно заключённый.
Всех читателей с Рождеством Христовым и наступающим Новым годом!
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
ДЛЯ ЗАСУДЖЕНИХ УКРАЇНИ БІРЖА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Вниманию читателей!
Презентация осеннего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках), редактором которой является пожизненно заключённый.
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Вниманию читателей!
Презентация летнего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках), редактором которой является пожизненно заключённый.
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Вниманию читателей!
Презентация весеннего, пасхального номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках), редактором которой является пожизненно заключённый.
Всех читателей с Воскресением Христовым! Христос воскрес!
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Реалізація права на людську гідність осіб, засуджених до довічного позбавлення волі
Вниманию читателей!
Презентация очередного, рождественского номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках), редактором которой является пожизненно заключённый.
Всех читателей с Рождеством Христовым и наступающим Новым годом!
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №838/2023
Про внесення змін до Положення про порядок здійснення помилування
Вниманию читателей!
Презентация очередного, осеннего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках), редактором которой является пожизненно заключённый.
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.
Вниманию читателей!
Презентация очередного, летнего номера международной независимой христианской газеты «Узник» в трёх версиях (на русском, украинском и английском языках), редактором которой является пожизненно заключённый.
|
|
|
Последний номер «Узника» русской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» украинской версии смотрите здесь.
Последний номер «Узника» английской версии смотрите здесь.
Ознакомиться со всеми номерами газеты «Узник» можно здесь.